Там, де болить кохання
Вольовий вітер долі
А волосся як хвилі вітру.
І ці вітри ніби свободи дари.
О вітре! Дай мені волі палітру!
І нею намалюю я пейзаж.
Там буде штормовий порив, яким ти мене власноруч одарив.
Я бачу там на ньому чорні хмари. Можливо, фарби почали втрачати барви?
І що сказати хочу я йому пейзажем? Що вся моя любов була міражем?
Я відчуваю біль в кістках й пальцях. Стискаю пензель, малюючи зв'язки.
Дві лінії — ти і я,
Що переплелись у одне життя.
На мить лише коротку відвернусь, подивлюся на полотно...
О ні! Розірване воно!
Немає вже сенсу малювати далі,
Навколо штормить у шаленій печалі.
Беру я до рук червону запальничку,
Додам полотну найяскравішу барву.
Вогонь — це мій дух, що спалить цю звичку,
Пропалить усе, що вважалось коханням.
Жар-птицею прогорю, я з ним до кінця.
В повітря взлечу до волі митця!
Відредаговано: 27.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
