Ці блакитні мов море очі,
Я і плавати геть не вмію.
Всеодно потонути в них хочу,
Щоб плекати в душі надію...
Морська сіль — це неначе біль,
Що торкається свіжої рани.
Але серцю потрібен цей біль,
Бо він литий і бездоганний.
Я іду на твою глибину,
Де штормить і зриває вітрила,
В цих очах я без жалю тону,
Бо в них доля мене охрестила.
Хоч різниця є втім,
Що цей біль такий незрівнянний,
Бо пов'язує стільки надій...що й кохати це буде замало.
Відредаговано: 27.09.2026