Фінал

Наступні дні стали найщасливішими в його житті.

Алекс проводив із нею кожну хвилину: Авріда готувалася до концерту, годинами репетируючи за роялем, а він сидів поруч, слухав, ловив кожен рух її рук, кожен звук.

Після репетицій вони вечеряли — інколи в кафе, інколи у неї вдома, де завжди пахло кавою і нотами.

Нарешті прийшов день концерту.

Алекс сидів у залі й дивився тільки на неї.

Вона була справжньою богинею — сяяла, жила музикою, і він знову відчув те самісіньке дивне тремтіння, як тоді, у філармонії.

Коли концерт закінчився, він хотів піти до неї в гримерку… але не зміг її знайти.

І наступного дня він не знайшов.

І ще через день.

Авріда наче зникла.

У консерваторії її не було, вдома сусіди казали, що давно її не бачили.

Вона ніби провалилася крізь землю.

Від відчаю він писав їй повідомлення — десятки, сотні.

Але відповіді не було.

Слова йшли у порожнечу.

Вечорами він ніби кликав її подумки:

«Де ти? Я не хочу бути таким самотнім…

Будь ласка, відгукнись хоч якось.

Ти поранила мою душу сильніше, ніж можеш уявити.

Якби ти зараз бачила не мене, а її — ти б побачила суцільні рани…»

Якось, гуляючи містом, він проходив повз ресторан і раптом побачив її за столиком у компанії людей.

То була любов чи глупота — він і сам не знав, але ноги самі понесли його всередину.

Він тихо підійшов до її столика:

— Авріда… куди ж ти зникла?..

Вона розгублено подивилася на нього.

Поруч сидів чоловік років сорока шести.

Поглянув на неї, потім на Алекса й холодно спитав:

— Авріда, хто це?

— Не звертай уваги, це мій учень. Я зараз, хвилинку…

Вона швидко вивела Алекса на вулицю.

— Навіщо ти мене шукаєш?! Чому переслідуєш? Що тобі від мене треба?!

Алекс стояв мов приголомшений.

Він не впізнавав її.

— Чому ти уникаєш мене? Чому зараз така жорстока? Що сталося?

— Давай так: ти мене просто забуваєш і більше не приходиш. Все. Відстань.

— А та людина … хто він?

— Чоловік. Це мій чоловік.

Запам’ятай: я — заміжня жінка.

В нього потемніло в очах.

Всередині щось обірвалося.

— Ти… ти ж нічого не сказала…

Вона вже хотіла піти, але він додав тихо, майже шепотом:

— Авріда… я дізнавався… твій рояль уже готовий. Якщо ти захочеш — зустрінемось завтра.

— Добре. Завтра ввечері на площі. Достав його туди.

Алекс ішов додому, ніби порожній всередині.

Його серце було розбите вщент.

Площа була порожня.

Магазини давно закрилися.

Вітер ганяв папірці, а він сидів поруч із роялем, обіймаючи пляшку коньяку.

Він уже був п’яний.

І раптом вона з’явилася — тихо, ніби з туману.

— То його вже зробили?

Авріда зупинилася, здивована, майже вражена.

— Так, зробили, — прошепотів він. — Я хотів… коли його відреставрують… зробити тобі пропозицію.

Його голос тремтів.

— Але те, що було вчора… чому ти мене уникала?..

Вона опустила очі.

— Послухай, Алекс… я повинна зізнатися.

Ти мені справді дорогий.

І я щиро вдячна тобі — ти повернув до життя річ, яка мені безмежно дорога.

Тисяча майстрів відмовилася, а ти — взяв і зробив.

Я не знаю, як тобі віддячити.

Ми з чоловіком зробимо для тебе все, що ти лише скажеш…

В ту ж мить пляшка в його руці розлетілася об рояль.

Скло дзвеніло, немов зламані нерви.

— Тобі завжди було плювати на мене! — крикнув він. — Я був для тебе просто черговою музою, черговою іскрою натхнення!

Поки ти отримувала те, що хотіла — я був потрібен.

А потім ти просто викинула мене, як порожній стакан з-під кави.

Він важко дихав.

— Я вперше в житті закохався…

Ти справді перевернула моє життя.

Скажи… він справді такий дорогий тобі? — він кивнув на рояль.

Після короткої паузи додав:

— Я не казав тобі, але в дитинстві я теж грав. На піаніно.

Алекс сів і почав грати — дивну, темну, майже демонічну мелодію.

Ноти били, ніби грім.

І в наступну мить рояль спалахнув, немов зсередини вирвалося полум’я.

Він відскочив.

— Я згорів учора… — прошепотів він. — Так само, як і цей рояль. Алекс пішов, не озираючись.

Ноги самі привели його в парк.

До чорного, мов безодня, ставка.

Він довго сидів там, дивлячись на темну воду.

Вода манила, тягнула, ніби хотіла забрати собі весь біль, усі рани.

Він сидів, розчиняючи в ній свою тугу… і алкоголь.