Таля

Дві далекі-далекі планети

Роман не знаходив собі місця, номер був заброньований ще на один день, куплений білет на вечірній поїзд. Чому, чому вона поїхала і як буде добиратися у Любецьк? А як вона собі щось заподіяла у стані афекту? У нього все всередині похололо. Пригадав, як Наталя виставляла його з номера. У злості, безвиході людина здатна на все. Не дай Боже, відігнав геть страшні здогадки. Ну, не може вона піти на таке, враз почав себе заспокоювати. Не психопатка ж, нормальна людина. Та, згадавши, який дівчина перенесла стрес з абортом, знову став терзати себе сумнівами.

Не міг дочекатися вечора, щоб подзвонити дівчині. Може, за день якимось чином добереться додому. Спочатку ніхто трубки не брав, потім підняла мати і чемно пояснила, що доньки вдома немає, вона поїхала у Київ. Роман мало не здурів від розпачу. Точно із собою щось вдіяла, бо ж білет на зворотний шлях у нього.

Наступного ранку знову був у телефонній будці, гудки йшли довго й нудно. Якщо Наталя зараз не підніме трубки (київський поїзд мав би вже прийти у Любецьк), значить, немає в живих. Уже збирався повісити слухавку, як з того боку її хтось зняв. Роман перестав навіть дихати. «Слухаю», – почувся спокійний Талин голос. Він полегшено зітхнув, мимоволі вихопилося: «Слава Богу!»

– Ти щось хотів? – запитала, ніби говорила ну геть з чужою людиною.

– Де ти пропала? – перебив нетерпеливо.

– Це не має ніякого значення, – холодно відрубала.

– Я мало не скрутився, ну хіба так можна, – дорікнув.

Запанувала мовчанка. А тоді врівноважено, зовсім-зовсім спокійно, але вельми переконливо Наталя сказала:

– Я дуже тебе прошу: більше ніколи, чуєш, ніколи мені не дзвонити. Між нами все закінчено. Не треба ліпити те, що не ліпиться, і мучити одне одного. Так буде найкраще нам обом.

– Ти впевнена? – тремтячим голосом запитав Роман.

– Абсолютно! – без усяких емоцій підтвердила.

Роман ще хотів щось сказати, та вона повісила слухавку.

Хоч десь глибоко в душі відчував, що до цього йшлося, проте не сподівався на такий раптовий розрив. Чомусь надіявся: усі непорозуміння, проблеми минуться, і в них обох буде все славно. Вони ж одне одного любили, а це – головне. Сподівався, що завади відійдуть убік, а переможуть справжні і сильні почуття. Та не так сталося, як гадалося. І все одно прагнув геть відігнати безнадію. Ще таки сподівався, що все минеться. Проте, коли дівчина відмовилася говорити з ним і наступного дня, а потім ще й ще, написав їй лист. У ньому переконував, щоб не поспішала з таким жорстоким рішенням, у них все попереду, не треба вбивати любов. Зрештою то великий гріх. Нічого не допомогло. Наталя не відповіла на лист, просто промовчала. Роман остаточно зрозумів: це надовго, а може, й назавжди...

Та тінь Талі, а скоріше її любов, як марево, невидима вуаль, ще довго не полишала Романа. Вона приходила до нього у сни, згадки, видіння, гріла, коли було паршиво на душі, сумно чи важко. Такі душевні потрясіння ніяк не могли вивітритися безслідно. Вони ятрили все єство, вертали й вертали у ті славні дні, коли їхні серця літали в небесах. А життя потекло своїм руслом, а точніше – окремими потічками, їхні планети оберталися на власних орбітах. І були вони далекими-далекими. Він захистився, став кандидатом історичних наук, його залишили викладачем в університеті в Києві. Сюди перевіз і сім’ю. Ніби у кар’єрі все складалося якнайліпше. Через дванадцять років уже був доктором наук, завкафедри.

Зв’язки Романа і Наталі зовсім загубилися у нетрях клопотів та довгих літ. І треба ж такому трапитися, молодого професора запросили на кілька днів на науково-практичну конференцію у Любецьк. Він з величезним задоволенням відгукнувся. Зажевріла надія побачити дорогу йому людину. Бо, коли приїжджав раніше в гості до рідні, у справах, усе якось бігом, постійно у метушні. Цього разу він точно не упустить нагоди.

Зупинився в готелі у центрі міста. Вже було пізно, з вікна видно приміщення бібліотеки, а там за кутком трішечки виглядав будинок Талі, її легендарний овальний «президентський» кабінет. Так кортіло піти туди. Але ж живе вона в ньому чи ні – не відомо. З іншого боку – якось не солідно доктору наук під чужими вікнами. Ну, геть не годиться. Незворушно стояв у довгій задумі, не зводив очей.

Яке то велике чудо прийшло тоді у їхні серця, до болю шкода, що не змогли вони зберегти його. Як і дитинку. Чому такий світ жорстокий, обставини? У нього сімейне життя також не склалося. Хоч хата була – повна чаша. На добру роботу прилаштував жінку, купив автомашину. Дружина займалася фітнесом, підвезла кілька разів свого тренера, так тепер возить усе життя, пішла до нього жити. Звичайно, із сином. А Роман зостався самотнім. Не один раз закрадалася думка знайти Наталю, повернути все… А якщо в неї сім’я, діти? Нащо людині псувати життя. І вона була така категорична.

Та й чи варто ворушити все спочатку. Двічі в одну річку не входять. Але спогади непроханими гостями стукали раз по раз у душу і серце. Іноді тішився ними, купався в них, насолоджувався, а бувало, озивалися пекучим болем. Наталя хоч і не пускала до себе, проте й не полишала у думках.

Наступного дня вельми поважні науковці зі всієї України зібралися в актовому залі місцевого університету. Говорили про насущні проблеми історичної науки, збереження спадщини, пам’яток. Після обіду учасники наукової конференції побували в історичному музеї, храмі, а потім у центрі старожитностей.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше