Розділ 7. Гості

Залишок ночі минув спокійно. Я дещо хвилювалася за Дана, та намагалася заспокоїти себе тим, що бунт полонених демів для нього не перешкода, і все має бути добре.

Ранок приніс новини. До форту прибув пошарпаний рибальський баркас, на борту якого знаходилася четвірка веслярів і літня жінка, яка вимагала зустрічі зі мною.

Оскільки птахи не реагували на неї, жінку взяли під варту і відправили гінця на наш корабель. Коли ми увійшли у ворота форту, стара вирвалася від охоронців і кинулася переді мною на землю:

- Леді Вартова! Врятуйте нас! Допоможіть! - благала вона. - Я не сподівалася дістатися до вас живою, але Єдиний почув мої молитви і допоміг нам.

Мої спроби підняти її ні до чого не привели. Її істерика тривала доти, доки один із бійців не схопив жінку за плечі:

- Вставай, бабцю. І говори до пуття! - гаркнув він.

Це подіяло. Жінка злякано замовкла, тож Зерд наказав відвести її до залу для нарад, що одночасно виконувала роль трапезної.

Зі слів бійців я зрозуміла, що баркас понад тиждень носило морем. Четвірці веслярів було важко впоратися навіть з невеликим судном, тому вони лише дивом змогли вийти до форту. Прибульці походили з невеликого баронства, розташованого східніше Матії.

Жінку міцно тримали, не даючи змоги вирватися, та вона тільки мовчки схлипувала. У залі охорона обступила її, посадивши на стілець.

- Дайте їй заспокійливе, - наказав Зерд.

Жінці піднесли траву, за запахом чимось середнє між нашими м'ятою і лавандою.

Я сіла навпроти, намагаючись виглядати спокійною, хоча всередині усе тремтіло.

- Шановна, розкажіть, навіщо ви прибули сюди, наражаючи себе на таку небезпеку. Адже береги, повз які ви пливли, є небезпечними, і кожен це знає.

- Леді Вартова, моя дівчинка! Її віддадуть погані!

- Вашу доньку забрали деми?

- Вона не донька мені. Я її годувальниця.

Виявилося, що йдеться про юну баронесу.

- Наш барон винний купу грошей. Цього року пожежа знищила посіви, а минулого року була пошесть сарани. Біди сипалися одна за одною, і тепер барон по вуха в боргах. До нього прийшли і повідомили, що доньку заберуть за борги.

- Це були деми? Работорговці?

Вона похитала головою:

- Це були посланці могутнього барона. Її заберуть і відправлять на Схід.

Мало не відкривши рота від подиву, я приголомшено дивилася на Зерда. Але він, не помічаючи мого погляду, уважно спостерігав за жінкою, а Амед з-за її спини робив мені якісь знаки.

- Коли її заберуть?

- У барона є місяць, та йому нізащо не знайти таких грошей! Коли вони пішли, барон закрився у своїй кімнаті й довго не виходив. А вийшовши, був похмурим, як найчорніша хмара. Горе нам, горе! - знову заскиглила жінка.

Нарешті, я зрозуміла, чого хоче Амед. Він давав мені знак принести Білосніжку. Птахи залишилися на вулиці й літали вільно, тож я вийшла і покликала її. Слідом прилетів папуга Зерда, влаштувавшись на плечі хазяїна.

- Сер Вартовий! - охнула жінка.

Втім, швидко отямилася:

- Ви допоможете врятувати мою дівчинку?

Однак Білосніжка не виявила до неї належного співчуття. Вона набурмосилася і заявила:

- Викладай, стар-р-ра, які в тебе спр-р-рави з Темр-р-рявою?

Жінка дивилася на птаха широко розплющеними очима. Вона зблідла, губи тремтіли. І раптом знову зробила спробу кинутися мені в ноги, але цього разу охорона були пильнішою.

- Кар-р-рга, - проскрипіла Білосніжка, і, зірвавшись із місця, спробувала витягнути щось з-за пояса жінки.

Амед швидко обшукав її, продемонструвавши невеликий ніж, що висів на поясі. Він грубо схопив жінку за волосся:

- Ти збиралася вбити Леді Вартову? Кажи!

- Ні, присягаюся, ні! - благала жінка.

- Чому в тебе ритуальний ніж?

- Я тільки хотіла врятувати мою дівчинку, - заголосила вона. - Ой, ви така гарна! Вона в мене теж красуня.

Зерд наказав тримати її під охороною до подальших розпоряджень.

Усі зібралися в трапезній. День був похмурий, що змусило мене загорнутися в плащ і слухати, як перемовляються командири. Конфідус першим упізнав вилучену зброю. Він покрутив ніж у руках, дістав його з мініатюрних піхов, навіщось понюхав.

- Знак секти горпів. Темна секта. Вони поза законом, тому всі справи з ними ведуться таємно. Це їхня ритуальна зброя, нею складно завдати серйозних ран. Ніж не призначений для нападу, він потрібен, щоб упізнати своїх.

Руків'я ноже було темним, з нанесеним покриттям, і де-не-де прикрашене камінням. Злегка вигнуте лезо вкладалося в піхви, що кріпилися до пояса за допомогою металевої петлі. Піхви були такого ж кольору і являли собою щось на кшталт металевої тканини зі шкіряними вставками. В такий же спосіб була виконана петля для кріплення. Бічні шкіряні вставки темного кольору теж були прикрашені каменями.

- Ніж небезпечний, тільки якщо він отруєний, - продовжував Конфідус, - але тут лезо чисте. Отрута, яку використовують для таких цілей, залишає сліди, і її запах ні з чим не сплутаєш.

- Хескам відомо про секту горпів, - відгукнувся Амед. - Ці горпи займаються работоргівлею. Ходять чутки, що їхні щупальця розкинулися по всій імперії, але їх дуже важко вистежити.

Конфідус передав йому ритуальний ніж.

- Що з ним робити? - запитав Амед.

- Поки що зберігай у себе, - відповів Зерд, випередивши еридіаніна. - Можливо, він нам знадобиться.

На обличчі Конфідуса відбився подив.

- Для чого може знадобитися зброя Темряви? - він щиро не міг зрозуміти логіки Вартового.

- Ми повинні з'ясувати, яким чином кинджал опинився у цієї жінки, і які в неї справи з темною сектою. Після цього ми ухвалимо рішення - впевнено заявив Зерд.

- Що іще відомо про цю секту? - власний голос здавався мені боязким.

- Тільки плітки й домисли, - промовив командир форту, отримавши від Зерда знак говорити. - Іноді подейкують, що до неї належать деякі могутні барони, але доказів цьому немає. Одна підозра на належність до цієї секти дає право заарештувати людину і передати її караючим.