Розділ 6. Печера

Повз мене промайнули камені, невеликі кущі, фруктові дерева та підлісок. Я мчала великими стрибками, відчуваючи єдине бажання - бути якомога далі від місця, де згасла нитка життя близького для мене створіння.

Звечоріло, і потрібно було знайти укриття, тож мій біг сповільнився. Далі я йшла кроком, вишукуючи придатне місце. Птахи розліталися при моїй появі, а місцевість здіймалася хвилями, із вкрапленням скель. Коли залишки сонячного світла розсіялися, переді мною опинилася печера, знайдена скоріше шостим почуттям, ніж зором. Я забилася всередину і вляглася біля дальньої стіни. У крові ще вирували залишки бою. Голова й лапи гули, тож я поклала морду лапи й безсило заплющила очі.

Мій сон був дивним: у ньому начебто змішувалися дві реальності - звіра і людини. Образи химерно переходили один в інший. Час від часу відчувався холод, але я не прокидалася. Не було щонайменшого бажання повертатися до форту.

Так пройшов день, і ще ніч. Я не вставала зі свого місця. Відчувала спрагу, але не було думки йти шукати воду. Потроху переставала розуміти, хто я. Потім стало слабшати розуміння того, де я перебуваю. Лежачи без руху на кам'яній підлозі, я впадала в забуття з короткими проблисками свідомості.

Невідомо, скільки минуло часу, але прокинулася я від чужої присутності. У печері хтось був. Ледве розплющивши очі, я розрізнила фігуру людини, яка підходила до мене. Мабуть, зір мене підводив, оскільки за мить переді мною з'явилася велика кішка. Вона була налаштована дружньо, і тягнулася до мене носом, щоб обнюхати.

З великим зусиллям я підняла морду від лап, і в цю меить на мене віроломно напали, притиснувши до землі. Напружуючи всі м'язи для потужного кидка, я відчула тільки слабке тріпотіння. Втім, мені було байдуже, і я опустилася на землю, відмовляючись чинити опір. Мене відпустили, і розплющивши очі, насилу фокусуючи погляд, я побачила людину. Наді мною стояв Зерд, а я лежала на підлозі печери у своєму тілі й повністю оголена.

Зерд зняв плаща і, хоча рухи давалися йому важко, підняв мене, загорнувши у теплу тканину. Оскільки я подумки вже поховала його і оплакала втрату, я тільки дурнувато витріщалася, не в змозі вимовити щось розсудливе. Він сів поруч і, як мені здалося, полегшено зітхнув.

У людському тілі не вистачало шостого почуття кішки, та й м'язи були не ті...

Зерд витяг з торби мій одяг. Він дивився у стіну, поки я натягувала на себе сорочку, штани і куртку. Потім простягнув скриньку з талісманом. Закріпивши свою підступну зброю на поясі, я відчула, що вже майже у формі й можна поговорити. Тільки дуже хотілося води.

Цієї миті біля входу з'явилася ще одна темна фігура. Я зачаїлася, не дихаючи, у сподіванні, що нас не помітять. Та це виявився Амед. Хеск увійшов до печери, накульгуючи, - йому теж дісталося в сутичці.

- Демів не залишилося, - сказав Амед. - Ми добили погань, а матійці розправилися з тими, хто був на кораблях.

- Підійди ближче! - суворо наказав Зерд.

Амед наблизився, так само кульгаючи.

- Я дав тобі чіткий наказ. Ти повинен був повернути леді Нью за перших ознак перетворення. Вона могла загинути тут. Але ти цього не зробив. Чому?

- Ніхто не може перешкодити обраній, - неохоче відізвався Амед. - Це заборонено.

- Хто заборонив тобі? - тон Вартового був жорстким.

- Наші звичаї забороняють заважати тій, хто виконує наказ Жриць. Це відомо кожному хеску.

- Чому не сказав про це одразу?

- Ви б відіслали мене геть, а я повинен бути поруч з обраною, - незворушно заявив хеск.

Полум'я гніву змінилося легкими спалахами, а погляд Зерда, спрямований на мене, став задумливим. Помовчавши трохи, він витяг з торби металевий кухоль і відправив Амеда шукати воду.

- Після перетворення тобі не можна віддалятися від талісмана, - у голосі мого співбесідника відчувалася втомлена. - Якби ми хоч трохи затрималися, ти б загинула. Без талісмана у тебе не вистачить енергії підтримувати життєдіяльність великої кішки. Навіть з талісманом це не вдасться робити довго, але він дає тобі мізерний шанс повернутися самостійно. Без талісмана у тебе шансів немає.

Я вже прийшла до тями і призвичаїлася до того, що бачу його перед собою, цілого і практично неушкодженого, тому поставила головне питання, яке мене цікавило:

- Зерд, як вам вдалося вижити? Я бачила, як у вашому тілі згасло життя, тому й пішла.

- Конфідус встиг вчасно. У мене завжди з собою нитки Чорного серця, а він вправно їх застосовує.

- Нам пощастило, що ти так швидко знищила демів - самими губами усміхнувся Зерд.

Однак погляд свідчив, що думками він знаходиться десь далеко. Притулившись спиною до стіни, Зерд дивився перед собою так, начебто намагався роздивитись майбутнє. В чомусь я його розуміла. Звикши відповідати тільки за себе, він отримав додатковий вантаж, якого, підозрюю, все життя намагався уникнути - відповідальність за дівчину, яка сама не знає, чого хоче. Адже саме так повинна була виглядати моя втеча від нареченого.

- Це місце далеко від форту?

- Денний перехід.

У форті не було коней, тому їм довелося йти пішки.

- Як ви знайшли мене, - поставила я наступне запитання. - Вас привела Білосніжка?

- Вона залишилася у форті. Схоже, була збентежена твоїм перетворенням і не могла тебе відчути на відстані. Я відшукав тебе за слідами, адже ти зовсім не дбала про те, щоб їх приховати, - усміхнувся Зерд. - Наші воїни бачили, в який бік помчала велика кішка.

Вже був час вирушати до форту. Ранкові сутінки розходилися, а з талісманом на поясі я жодної миті не забувала про свою "почесну" роль магніту для різної погані.

Втім, погода була чудовою. Ми вирушили до форту серед рідких кущів. Однак не встигли відійти й сотні кроків, як виникло неприємне відчуття. 

Таке вже було - перед появою погані в лісі біля Мальроку. Однак зреагувати я не встигла - попередження прийшло запізно. Відчула удар, а потім гострий біль у спині. Зерд штовхнув мене в кущі, змушуючи лягти на землю.