Розділ 5. Форт

Два великі кораблі стояли на рейді, а біля берега скупчилися човни і баркаси. Це означало, що, скоріше за все, буде можливість переночувати на воді.

Від Зерда Конфідус отримав наказ залишитися у форті та охороняти мене за будь-яких обставин. Далі ми попрямували до командира гарнізону, і Зерд переповів йому те, що я бачила. З південного берега вийшла флотилія галер з демами, і за сприятливої погоди вони будуть тут через чотири-п'ять днів. В той час, як сушею до цього місця стягуються тварюки з довколишніх земель. Перед командиром гарнізону було поставлено завдання привести гарнізон у бойову готовність, хоча підозрюю, що вони і без нас не байдикували.

Кораблями на рейді виявилися галера, колись відбита Даном у піратів, і матійське судно, що поверталося після набігу і зайшло поповнити запаси прісної води та дізнатися новини.

Під час нашої розмови з командиром форту був присутній капітан матійського корабля, який у минулому супроводжував Дана в одному з набігів на південне узбережжя. Він був одягнений, як середньовічний лорд, і поводився зі мною надзвичайно чемно. Настільки чемно, що отримав схвалення Білосніжки, яка на моїй пам'яті скептично ставилася до всіх і всього. Однак з такими новинами чоловікам здебільшого було не до мене.

Дізнавшись про мою вимушену втечу із замку, для Дана не становило б труднощів визначити, де ми знаходимось. Існували навіть мізерні шанси того, що розвідники Конфідуса змогли відшукати Дана, і він уже знаходиться на півдорозі до форту. Проте, Зерд не надто розраховував на підкріплення, і ми склали два сценарія подальших дій.

В одному з них ми повинні були залишитися і прийняти бій. У другому, я з невеликим загоном повинна була тікати в Матію, і далі шукати шлях на Схід. У першому випадку розрахунок був на підкріплення і на те, що мені вдасться вплинути на погань за допомогою талісману. Це був оптимістичний сценарій, і для того, щоб перевірити можливість його здійснення, за нашими розрахунками, залишалося два дні.

Зерд віддав розпорядження приготувати каюти, і хоча матійський капітан люб'язно запропонував скористатися його гостинністю, вирішили розміститися на порожній галері з огляду на те, що разом із бійцями Конфідуса нас було вісімнадцять осіб. Усе це, включно з обговоренням плану, тривало не більше ніж півгодини, після чого Зерд наказав провести нас до приміщення, де можна було би працювати з талісманом. Таким приміщенням виявилася мінімально обставлена кімната для гостей - стіл, ліжко і декілька стільців.

Цього разу Зерд дав мені чітке завдання. Я повинна була спробувати хоч трохи керувати тварюкою, очима якої дивилася минулого разу. При цьому Зерд суворо заборонив спроби подивитися на Схід. Як тільки зрозумію, вдається мені керувати тварюкою чи ні, я повинна докласти зусиль, щоб повернутися самостійно. Вислухавши інструкції, я покірно простягнула руку. Миттєвий біль, краплини крові. Це було схоже на медичні процедури, які я звикла терпіти ще в минулому житті.

Перебираючи намистини на талісмані, я знайшла невагому намистину і провалилася в небуття.

Виринувши в новій реальності, одразу відчула, що нас стало більше. Цього разу я не летіла, а рухалася стрибками в густому лісі. Схоже, дивилася очима стрибуна. Світ постав у дивних кольорах, де переважали відтінки синього, але все довкола було впізнаваним. Іноді монстр завмирав і ніби прислухався, потім робив черговий стрибок. Мої спроби перехопити управління призводили до того, що чудовисько смикало головою, нишпорило поглядом у різні боки, але вперто продовжувало рухатися колишнім курсом. Цей стрибун перебував далеко від форту, і це дозволило оцінити відстань, як півтораденний перехід.

Зазнавши невдачі у спробі управління тварюкою, стала шукати "радар", за допомогою якого тварюки визначали місцезнаходження талісмана і в наявності якого я була впевнена. Досить швидко виявила місце, з якого надходили команди рухатися вперед. При цьому я не відчувала власних думок погані, тільки щось на кшталт упертості й такої самої злоби, як минулого разу, хоча й не такої лютої. Ще була впевненість у своїй здатності знищити ціль, і це нагадувало біоробота з обмеженим набором програм.

Обережно, я намацувала шлях до джерела команд, припускаючи, що зможу знайти там потрібний мені "радар". Краєм ока продовжувала бачити ліс, але іншою частиною свідомості утримувала джерело команд, поступово наближаючись до нього. Це було пульсуюче поле темного кольору, з якого імпульси надходили переривчасто, ніби поштовхами. Через це рух тварини був смиканим. Вона робила стрибок, зупинялася, знову робила стрибок. Відчувався ментальний тиск, поле гнітило, ніби чужа свідомість обмацувала мої думки, тож я була максимально обережною, намагаючись зайти то з одного, то з іншого боку. Мабуть, все ж таки торкнулася чогось важливого, бо потік гнітючих імпульсів-команд зник, а замість нього з'явилася чітка картинка у звичайній кольоровій гамі.

Я побачила себе серед кущів. Було враження, що це спогади хлопчика чотирьох-п'яти років. На кущах були смачні ягоди, до яких він тягнувся, і в цей момент його покликала мати.

Тут усе змішалося, і на мене наринули чужі емоції. Лють, біль, відчай, безнадія. Я начебто летіла в прірву. О Боги! Ця тварюка раніше була людиною! Серед моря відчаю я відчула, що знову збираюся в грудку люті й гніву. Наступної секунди мене висмикнули з небуття. Зерд схилився наді мною, міцно притискаючи мої плечі до ліжка. Мене трусило, але я вже повернулася до кімнати і була при тямі.

Зерд наказав негайно надати човен, у якому ми зможемо вирушити на корабель. Він допоміг мені підвестися, накинув на плечі плащ і повів переходами форту. На галері нас відвели до просторої капітанської каюти. Мені допомогли лягти на ліжко, Зерд вмостився на кріселко, прибите до підлоги біля столу.

До цього часу я трималася, та варто було супроводжуючим зачинити за собою двері, як у мене почалася істерика.

Хоча навколо панував повний штиль, у моїй голові вирував справжній шторм, і все на що я була здатна - витирати сльози зі щік, не в змозі взяти себе в руки. Здавалося, мій світ розбився на тисячу уламків. Зерд дивився на мене зі співчуттям, а я кричала, що не хочу бути тут, і все марно.