Розділ 4. Очерет

Збори зайняли декілька хвилин. Коли ми спускалися до човна і Зерд підтримував мене під руку, оскільки я ледве трималася на ногах, я спромоглася тихо запитати:

— Ви й справді бачили мене людиною... тоді...

— Ні, — відповів Зерд. — Я бачив велику кішку.

— Так ці розмови про здатність Вартових перевтілюватися...

— Чистої води імпровізація, — закінчив за мене Зерд.

У місцевій мові не було слова «імпровізація», однак суть почутого я зрозуміла.

— Який вигляд мала ця кішка? Якого вона була розміру? — У мені прокинулася цікавість.

— Розміром із тебе. Біла, із золотистими плямами на шкурі, — і Зерд описав зовнішність снігового барса.

Я охнула.

— А якби я кинулася на вас? Адже ви були без зброї, — чортеня всередині мене, схоже, оговтувалося.

— Твій гнів був спрямований на щось, невидиме для мене. Ти не становила для нас загрози.

Ми вирушили в дорогу на чотирьох човнах. В одному — я зі своїми супутниками, а в трьох інших розмістилися Конфідус і його бійці.

До форту добиралися три дні. З обережності, ми рухалися здебільшого вночі, а вдень обирали затишне місце, яке давало змогу приховати загін і човни від сторонніх очей, і влаштовували стоянку. Бійці залишалися на березі, тоді як я майже весь час проводила у човні, схованому у прибережному очереті на мілководді. Це давало надію, що тварюки не зможуть визначити моє місцезнаходження.

Зі свого незвичайного польоту в зміненому стані я зробила висновок, що тепер є чимось на кшталт точки на радарі, вбудованої в кожну тварюку. Поруч із цією точкою великими літерами написано «ЦІЛЬ №1». Були непогані шанси, що, перебуваючи на воді, я зникаю з радарів.

Поки що нас не турбували, проте Конфідус виставляв посилені дозори, а решта воїнів використовували стоянку, щоб відпочити.

Зі мною в човні постійно чергував один із моїх супутників. Тільки Білосніжка могла літати вільно, я ж, перебуваючи у своїй плавучій в'язниці, намагалася провести час за розмовами. Поки Амед полірував зброю, я розпитувала його про легенди і міфи племені хесків. Потім прийшла черга Конфідуса, і він, хоч і неохоче, перейшов до мого човна. Схоже, еридіанин був не схильний до розмов, мені ж потрібно було знайти до нього підхід. Він був одним із двох свідків того, що сталося зі мною напередодні, і я відчувала, що важливо отримати всю можливу інформацію

З відносним комфортом я розташувалася на носі човна. Конфідус зайняв місце на кормі, знявши меч і поклавши його біля себе. З усього його вигляду, він почувався ніяково. Я відкрила торбинку й насипала Білосніжці трохи зерна, чудово усвідомлюючи, що вона заявиться на частування. Якщо пощастить, допоможе розпочати розмову. Зрештою, вона зав'язала цю історію, от нехай тепер і розплутує.

Білосніжка не змусила себе довго чекати. З розмахом опустившись на ніс човна, вона склювала зерно, почистила пір'я і причепурилася. Злетіла мені на плече, задумливо подивилася на Конфідуса і запитала:

— Пр-р-роблеми?

Вхопившися за можливість, яку сама створила, я почала, ретельно добираючи слова:

— Шкодую про те, що сталося. Мій дар проявився несподівано для мене. Ви ж бачите, я ще дуже молода для Вартової.

Це був заборонений прийом, але я помітила, що Конфідус у душі вже відтанув. Умовляння Зерда подіяли, і я вкотре здивувалася величезному авторитету Вартових у цьому світі.

Еридіанин зручніше вмостився на лаві, але нічого не відповів, і я здогадалася, що йому, як людині сухопутній, не надто комфортно борсатися у цій посудині, що й поквапилася використати для продовження розмови.

— Мені до смерті набридло сидіти в цьому очереті, — я намагалася зобразити легковажну особу, може й марно. — Тільки й залишається, що проводити час за розмовами.

Конфідус зиркнув на мене скоса, однак знову промовчав. Сувора людина. І відповідальна.

— Якщо я зійду на берег, то буду наражати всіх інших на небезпеку, — з безневинним виглядом продовжувала я, насправді ретельно підбираючи слова. — До речі, скажіть, що ви бачили в момент, коли мій дар перетворення так недоречно проявився.

Еридіанин пересмикнув плечима. Пряме запитання заскочило його зненацька, і врятував мене тільки авторитет Вартових. Ну що ж, рахунок "один-один".

Він невдоволено подивився на мене і пробурчав:

— Я бачив двох великих кішок.

Більше я не дошкуляла йому розмовами, оскільки мої думки набули зовсім іншого напрямку. Раптом стало холодно і якось не по собі. Я щільніше загорнулася в плащ і втупилася у найближчі очерети. Отже, те, що я побачила в першу мить повернення, не було фантазією.

«Звісно, — подумала я, навіть із якимось співчуттям, — Конфідусу було важко таке переварити».

А ще більше я співчувала собі, раптом зрозумівши, що в очах людини з високорозвиненого світу, якою був Зерд, ми з Даном виглядаємо такими самими примітивними аборигенами, якими нам видаються місцеві жителі. Не те, щоб для мене це відкриття було зовсім новиною, бо теорія Зерда про походження погані свого часу ґрунтовно розставила все по місцях, але чомусь я вважала, що ми з Даном інтелектуально дорівнюємо йому. І раптом я зрозуміла, що слабко уявляю собі, які мотиви рухають цією людиною.

Досі мені все здавалося простим і зрозумілим. Я розуміла мотиви Дана — він захищав землю, яку вважав своєю. В мене були подібні устремління, хоча не можу сказати, що я вже добре орієнтуюсь у цьому світі. Відповідно, я вважала, що Зерд розмірковує подібним чином, та, схоже, помилялася. Коли прийшла черга Зерда змінити Конфідуса, я продовжували сидіти в одному положенні, дивлячись на очерет. Човен повіз Конфідуса на берег, а я, не повертаючи голови, запитала:

— Що станеться, якщо ви будете говорити мені всю правду.

Виглядати примітивним аборигеном у своїх власних очах — це був тяжкий удар по моєму самолюбству. Та якщо Вартовий Зерд поділиться зі мною хоч якимись крихтами інформації, мені й це підходить.