Розділ 2. Кірт

Увійшовши до своєї кімнати, я поклала скриньку на стіл і витрусила землю з одягу.

В двері постукали. Увійшов Зерд.

- Ти вже відкривала її? - він опустився на тапчан, незважаючи на те, що його одяг був у крові і пилюці.

Нерішуче я переводила погляд з нього на скриньку. Дан попереджав, що експерименти з кіртом можуть бути небезпечними.

По суті, це магічні предмети, про властивості яких ти не маєш жодного поняття. Адже скриньку назвали зброєю. Можливо, у ній знаходиться бомба, від вибуху якої замок злетить у повітря.

Я повільно похитала головою.

- Дай сюди! - Зерд простягнув руку.

Отримавши скриньку, витер її рукавом.

- Тут є малюнок, - зауважив він, проводячи пальцями по лініях.

На малюнку жінка, чимось схожа на ту, яку я бачила в лісі, тримала в руках невеликий предмет. А за нею... я вжахнулася... Стояло чудовисько, те саме, з яким я нещодавно зустрілася.

Стрибун з болотно-зеленою лускою.

Всередині намисто - це я могла сказати з упевненістю.

Узявши предмет, я рішуче підняла кришку.

З щілин посипалася земля. Скринька видала жалібне рипіння.

Вважаючи, що в ній лежить намисто, я помилялася. Кірт був більше схожий на чотки. Намистини з темно-сірого каменю, із прямокутними шматочками темного дерева між ними, сходилися до найбільшої намистини, всередині якої світилася точка білого світла. Як я не нахиляла і не повертала скриньку, вона залишалася на одному місці, а інші намистини оберталися навколо неї. Я повільно зачинила скриньку.

До кімнати зайшов Амед.

Кинувши погляд на малюнок, він присвиснув. А мене пройняв холод.

Малюнок змінився. Тепер на шию тварюки був одягнений повідець, кінець якого жінка тримала в руці.

Так обережно, ніби вона могла мене вкусити, я поставила скриньку на стіл.

- Як ти дізналася, що під каменем є кірт? - запитання Зерда було логічним. тож я розповіла про таємничу постать жінки у яру.

Та найбільше враження моя розповідь справила не на Вартового, а на Амеда.

Він жестом вказав на скриньку, запитуючи дозволу взяти її в руки. Я кивнула, не перериваючи розповіді.

Амед виглядав схвильованим. Його очі загорілися, а груди здіймалися. Досі я ніколи не бачила його таким.

Та до моменту, коли я закінчила, він уже опанував себе і сперся на стіну із звичайним ліниво-недбалим виглядом.

- У наших легендах є згадки про жриць, які здатні обертатися птахами, - слова хеска змусили Зерда всім тілом повернутися до нього.

Я кивнула і силувано посміхнулася, запрошуючи продовжувати, хоча, направду кажучи, Амед мене стривожив. Зазвичай безпристрасний, він був не схожий на себе самого. Грішним ділом, промайнула думка: кірт у цьому світі коштує надзвичайно дорого. Не виключено, що за цю скриньку можна купити баронське володіння. А у хеска такий вигляд, що на мить мені здалося: він схопить скриньку і втече. Зважаючи на те, яку репутацію мав його народ - всіма зневажуване плем'я найманих вбивць - цього зовсім не можна виключати.

Очі Амеда зблиснули:

- Жриці Світла можуть наказувати людям. Їх здатні побачити тільки деякі жінки. Чоловікам не давно втручатися у справи жриць, - він кинув на мене швидкий погляд

- Та якщо жінка отримала наказ від Жриці Світла, чоловіки мають виконувати будь-яку волю такої жінки.

Встановилася німа пауза.

Набагато пізніше я згадаю слова Амеда і здивуюся, адже він не казав, що я повинна виконати наказ жриці, а тільки те, що чоловіки мають допомогти мені. На той час моє ставлення до хеска докорінно зміниться, як і його доля.

Мовчання перервала Білосніжка, яка до того спокійно чепурилася, сидячи на високому бильці ліжка.

- Чого р-р-розсілися? - поцікавилася вона. - У лісі твар-р-рюки закінчилися?

На мій подив, Амед, спідлоба зиркнувши на неї, мовчки зник за дверима.

Після того, як мене обрали Вартовою, Білосніжка майже не розлучається зі мною, втім, анітрохи мені не співчуваючи. Та вперше на моїй пам'яті вона дозволили собі так поводилася з іншими.

- Вже йдемо, - Зерд зі сміхом підвівся.

- Щоб там не було, - перед тим, як причинити двері, він обернувся, - пам'ятай, що ти не одна!

Я й гадки не мала, як швидко справдяться його слова.

* * * * *

Непомітно настав вечір, а потім ніч. Уперше мені так огидно спалося в замку. Уві сні скринька сама собою відчинялася, з неї вилітало намисто, і я вже хотіла його взяти, коли з'являлася тварюка і тягнула лапи до мого трофею.

Потім я побачила чоловіка, на вигляд цілком добропорядного. Він міг би належати до місцевого дрібномаєтного дворянства. У розкішному довгому халаті, цей чоловік стояв у величезній залі, куди одна за одною заходили дівчата у весільному вбранні. Та варто було дівчині наблизитися до нього, як чоловік перетворювався на монстра і вбивав нещасну, заливаючи підлогу кров'ю.

У сновидінні все було настільки реальним, що я прокинулася від власного скрику. Сіла, озираючись в пошуках монстра. Серце калатало, і знадобився час, щоб зрозуміти, де я знаходжуся насправді.

Щоб привести себе до ладу після марення, довелося піднятися нагору і плеснути в обличчя холодною водою. До своєї кімнати повернулася з тяжкими думками. Хоча уві сні я була тільки спостерігачем, відчуття було неймовірно гнітючим.

Мій шлях Вартової почав набувати смутних обрисів, і я зрозуміла, на що це схоже. Ніби ти просуваєшся в суцільному тумані, з якого кожної миті може вистрибнути якась тварюка. І добре, якщо знайдеться хтось, хто здатний прикрити тобі спину.