Розділ 1. Неслухняна перлина

Сонце кинуло з неба оберемок променів, що восени траплялося нечасто.

Двір середньовічного замку, на який впали тонкі золоті голочки, жив звичайним життям. Жінки, сміючись, готували їжу, чоловіки, напустивши на себе суворого вигляду, полірували зброю, а діти гасали по двору, радіючи теплій погоді.

- Поспішай, кр-р-расуне, бо заміж не візьмуть! - птах здійнявся з мого плеча проти сонця, скуйовдивши волосся крилом, і піднявся високо вгору, стрілою полетівши за межі замку.

Та це ж моя найзаповітніша мрія! Принаймні з тих пір, як хазяїн замку вирішив зі мною одружитися.

Знайшовши мене на острові, куди я потрапила після перенесення до іншого світу, мій земляк і господар замку Мальрок не вигадав нічого іншого, як оголосити мене своєю жінкою.  Це не означало того, що під цим зазвичай мають на увазі, — між нами ніколи не було інтиму. Просто він не знайшов іншого способу пояснити мою появу. Так мало того, він і справді вирішив зі мною одружитися. І що тепер накажете робити?

Якби це відбувалося в моєму світі, я б негайно закохалася. Тим більше, що з боку Дана ставлення до мене було, безумовно, щирим. Не кажучи про мою зовнішність блондинки, яка традиційно приваблює чоловіків, я була чи не єдиною в цьому світі дівчиною, здатною зрозуміти його і розділити його устремління.

На шляху до нашого шлюбу існувала тільки одна перешкода. В моєму розумінні, світ, що породив нас, був нам обом і батьком, і матір'ю. У новому світі, де ми обидва опинилися не з власної волі, я і Дан були ніким іншим, як братом і сестрою. І цього я подолати не могла.

Почувши вигук птаха, жінки почали оглядатися на мене, а за ними й чоловіки. Повага до тих, кого ми вважаємо звичайними папугами, у цьому світі дуже велика, тож їхні дивацтва не залишаються без уваги.

От і зараз неприємності тільки починалися. Від льоху, де зберігалася провізія, до трапезної поважно пливла замкова кухарка. Та варто було побачити мене, як очі Хільди сповнилися материнської турботи і вона, махнувши чоловікові з мішком йти далі, попрямувала у мій бік:

- Не сумуйте, леді Нью! Сер Дан скоро повернеться!

Хільда, схоже, не здогадувалася, що всередині мене все починає закипати, як перегрітий котел.

- Ходімо, нагодую чимось смачненьким! Після повернення сер Дан захоче, щоб ви народили йому сина.

Ще одна згадка про Дана, і я ладна буду її вбити. І начхати, що увесь замок залишиться голодним.

- Хільда, не зараз. У мене справи!

Я вивернулася з міцної хватки огрядної жінки, залишивши її з осудом дивитися мені вслід. В очах місцевих, бути худорлявою - це великий гріх для дівчини на виданні. А в замку очікували на весілля найближчим часом.

Дивна річ... Будь-яка жінка цього небезпечного світу багато чого б віддала за життя в теплі, ситості і безпеці. Однак мене роль перлини в колекції дуже й дуже бентежила. Не вписувалася я в цю роль, з якого боку не подивитись. Підозрюю, що красуню Білосніжку ця роль теж не дуже-то влаштовувала. Інакше навіщо їй залишати безпечний острів, де живуть чарівні птахи, і летіти до мене за тридев'ять земель. Та ще авантюристка.

Але щоб там не було, а дивацтва у поведінці птаха Вартового ігнорувати не можна, це я чітко засвоїла. Обов'язок Вартового - йти туди, куди кличе його птах. Нікому не відомо, що очікує в лісі. Там могла з'явитися погань, а можливо, хтось потрапив у скруту і потребує допомоги. В будь-якому випадку, не звертати увагу на зникнення Білосніжки я не можу.

Дан прекрасно це знає, і все передбачив. Від'їжджаючи на копальні, він суворо заборонив мені висовувати носа за межі замкової стіни. А в замку його слово - закон. Ніхто з бійців не погодиться супроводжувати мене.

Руки самі собою стиснулися в кулаки. Що я проти них - тендітна вісімнадцятирічна блондинка. Кожен з них купу таких, як я, покладе на землю однією лівою.

Та схоже, мій земляк щось забув. Або вважав за краще забути. Полуденна Вартова не підвладна нікому - це інший закон, закон цього світу.

Рішення прийшло миттєво, і я йшла його втілювати у життя.

Прямувала до вежі, де мешкала єдина людина, на яку не розповсюджувалися накази господаря замку.

Люди вважали Вартового Зерда в якомусь сенсі одержимим — одержимим ідеєю боротьби з нечистю, поганню. Причиною була його особиста історія відчайдушних набігів на південне узбережжя. Його зовнішність високого, чорнявого чоловіка з палаючими очима також сприяла цій думці. Тим не менше, у мене він викликав довіру.

Зерд ніколи не залишався довго на одному місці, і тільки в замку Мальрок затримався з невідомих мені причин. Втім, тримався осторонь від мешканців замку, розмовляючи здебільшого зі своїм птахом. Так я і знайшла його в компанії сіро-коричневого папуги.

Підбираючи слова, щоб пояснити малознайомому чоловікові суть справи, подумки шпетила Білосніжку за те, що поставила мене в дурне становище.

Та ось нарешті Зерд подивився на мене. Із самого початку моєї плутаної промови він робив вигляд, що зайнятий невідкладними справами, а насправді просто намагався приховати посмішку, що дратувало мене ще більше.

Я приречено зітхнула, що не приховалося від мого візаві.

Переді мною стоїть єдина людина, яка здатна вирішити мою проблему.

Тому відкинула гордовитість і просто сказала:

- Вартовий Зерд, мені потрібна ваша допомога.

При слові "допомога" обличчя мого співбесідника невловимо змінилося. Щойно спостерігавши за польотом птахів, які шугали над вежами замку, він повернувся до мене.

Погляд темних очей огорнув, ніби легендарний Вартовий на мить зробив мене частиною свого життя, сповненого тим, чого мені так не вистачало в замку, - п'янким запахом волі.

- Білосніжка поводиться дивно! - зусиллям волі я виринула з глибин, у які занурював його погляд.

Темна постать чоловіка вирізнялася на фоні світлого неба. Він не поворухнувся, поки я боролася з хвилею спогадів про нездійсненне, що загрожувала накрити мене з головою, із непередбачуваними наслідками.