Розділ 1. Неслухняна перлина

Моє пробудження в цьому світі бувало різним. На безлюдному острові, куди мене закинуло після перенесення, я прокидалася від холоду, коли приємне тепло багаття, що догоряло, змінювалося холодним вітром, який проникав в усі щілини мого притулку. У трюмі корабля, де нас із Даном тримали в полоні, прокидалася від вигуків наглядача. Доводилося прокидатися по тривозі, коли мирне поселення атакували чудовиська. Та цього дня я вперше прокинулася від того, що сонце заглядало у вікно. Осінь розщедрилася на погожий день, про що можна було тільки мріяти.

Непомітно для себе, я звикла вважати цей світ своїм, переймаючись його бідами і турботами. Замок Мальрок став для мене острівцем безпеки, але чи надовго? Щонайменше двічі я встигла побувати на краю загибелі, а один раз на краю чогось такого, чому в моєму світі навіть не було назви. Після застосування Чорного Серця, загадкового артефакту, здатного зцілити будь-які рани, людина може не прокинутися взагалі або, того гірше, прокинутися зміненою.

Сонце кинуло з неба оберемок променів, ніби вітаючи моє рішення вийти з вежі, на другому поверсі якої я мешкала.

Двір середньовічного замку, куди впали тонкі золоті голочки, жив звичайним життям. Жінки, сміючись, готували їжу, чоловіки, напустивши на себе суворого вигляду, полірували зброю, а діти гасали по двору, радіючи теплій погоді.

Білосніжка на плечі підозріло завовтузилася.

‒ Поспішай, кр-р-расуне, бо заміж не візьмуть! ‒ птах раптом здійнявся з мого плеча, скуйовдивши волосся крилом, і піднявся високо вгору, стрілою полетівши за межі замку.

Та це ж моя найзаповітніша мрія! Принаймні з тих пір, як хазяїн замку вирішив зі мною одружитися.

Знайшовши мене на острові, куди я потрапила після перенесення, мій земляк і хазяїн замку Мальрок не вигадав нічого іншого, як оголосити мене своєю жінкою. Це не означало того, що під цим зазвичай мають на увазі, — між нами ніколи не було інтиму. Просто він не знайшов іншого способу пояснити мою появу. Так мало того, він і справді вирішив зі мною одружитися. І що тепер накажете робити?

Якби це відбувалося в моєму світі, я б негайно закохалася. Тим більше, що з боку Дана ставлення до мене було, безумовно, щирим. Не кажучи про мою зовнішність білявки, яка традиційно приваблює чоловіків, я була чи не єдиною в цьому світі дівчиною, здатною зрозуміти його і розділити його устремління.

На шляху до нашого шлюбу існувала тільки одна перешкода. В моєму розумінні, світ, що породив нас, був нам обом і батьком, і матір'ю. У новому світі, де ми обидва опинилися не з власної волі, я і Дан були ніким іншим, як братом і сестрою. І цього я подолати не могла.

Почувши вигук птаха, жінки почали оглядатися на мене, а за ними й чоловіки. Повага до тих, кого ми вважаємо звичайними папугами, у цьому світі дуже велика, тож їхні дивацтва не залишаються без уваги.

От і зараз неприємності тільки починалися. Від льоху, де зберігалася провізія, до трапезної поважно пливла замкова кухарка. Та варто було побачити мене, як очі Хільди сповнилися материнської турботи і вона, махнувши чоловікові з мішком йти далі, попрямувала у мій бік:

‒ Не сумуйте, леді Нью! Сер Дан скоро повернеться!

Хільда, схоже, не здогадувалася, що всередині мене все починає закипати, як перегрітий котел.

‒ Ходімо, нагодую чимось смачненьким! Після повернення сер Дан захоче, щоб ви народили йому сина.

Ще одна згадка про Дана, і я ладна буду її вбити. І начхати, що увесь замок залишиться голодним.

‒ Хільда, не зараз. У мене справи!

Я вивернулася з міцної хватки огрядної жінки, залишивши її з осудом дивитися мені вслід. В очах місцевих, бути худорлявою ‒ це великий гріх для дівчини на виданні. А в замку очікували на весілля найближчим часом.

Дивна річ... Будь-яка жінка цього небезпечного світу багато чого б віддала за життя в теплі, ситості і безпеці. Однак мене роль перлини в колекції дуже й дуже бентежила. Не вписувалася я в цю роль, з якого боку не подивитись. Підозрюю, що красуню Білосніжку ця роль теж не дуже-то влаштовувала. Інакше навіщо їй залишати безпечний острів, де живуть чарівні птахи, і летіти до мене за тридев'ять земель. Та ще авантюристка.

Але щоб там не було, а дивацтва у поведінці птаха Вартового ігнорувати не можна, це я чітко засвоїла. Обов'язок Вартового ‒ йти туди, куди кличе його птах. Невідомо, що очікує в лісі. Там могла з'явитися погань, а можливо, хтось потребує допомоги. В будь-якому випадку, не звертати увагу на зникнення Білосніжки я не можу.

Дан чудово це знає, і все передбачив. Від'їжджаючи на копальні, він суворо заборонив мені висовувати носа за межі замкової стіни. А в замку його слово ‒ закон. Ніхто з бійців загону не погодиться супроводжувати мене.

Світ, у який я волею долі потрапила кілька років тому, схожий на Землю і водночас несхожий. Хвилі цивілізацій, які змінювали одна одну, залишили тільки окремі уламки від могутності тих, хто належав до цього світу в минулому. Якщо Землю можна порівняти з тихим палісадником десь на околиці Всесвіту, то тут щось на кшталт перехрестя. І як на будь-якому перехресті, хтось із водіїв дотримується правил і поводиться ввічливо, а хтось ні. Других, на жаль, більше.

У цьому новому світі я багато чим зобов'язана Дану — моєму відчайдушному земляку, Полуденному Вартовому та хазяїну замку, де я перебуваю. Він рятував мене тричі. Спочатку витяг з богом забутого острова, куди я потрапила після добровільного експерименту з перенесенням свідомості. У місці, куди мене закинуло, цілий місяць довелося боротися за виживання, і ось Дан знайшов мене завдяки щасливому для мене і парадокс! — нещасливому для нього збігу обставин. Щоб наша зустріч відбулася, йому довелося пережити зраду, яка коштувала йому флоту і мало не коштувала життя.

Вдруге він врятував мене від смертельної рани, здобувши Чорне Серце. Непоказна на вигляд грудка ниток є біоімплантатом, створеним невідомою цивілізацією, причому далеко не з добрими цілями. Призначення таких біоімплантатів - перетворювати людей на монстрів. За іронією долі, здобуті з розвинених монстрів, вони виліковують будь-які рани та хвороби. Навряд чи їхні творці планували творити добро в такий спосіб, але як вийшло, так вийшло.