Розділ 32. Монстр

Вловивши паузу в обстрілі і згрупувавшись, я стрибнула вбік, а потім зробила те, чого від кішки ніхто не очікував - кинулася у воду. Обчисливши звіриним мозком траєкторію, я пролетіла над Амедом і приземлилася на самий край помосту в той час, коли на нього тільки-но ступила Згверта. Використавши секундний перепочинок, щоб озирнутися, я зрозуміла причину зловісної зміни в просторі.

Ні, зі стелі не сипалися ящери, як це було в спогадах Омеа. У повітрі пливли напівпрозорі силуети, що нагадували заповнені ватою мішки. Злегка зігнутої форми, вони зловісним хороводом кружляли вгорі, поки хтось із них не знаходив жертву. Прозора істота приклеювалася до тіла жертви і зливалася з ним. Рухи того, хто зазнав нападу, ставали сповільненими, важчали. Першою жертвою став один із матійців, який разом із Саєбом і Конфідусом прорвався до зали. Його тіло безсило схилилося біля стіни. Видно було, що він насилу утримує в руках матійський меч, який, як я знала, не був таким уже й важким. Конфідус, який бився поруч із ним, прикрив матійця, взявши його супротивника на себе, але до нього наближалася друга така сама істота.

Я загарчала від безсилля і злості, зрозумівши, що люди не бачать цих істот. Природно, що жертвами ставали мої товариші. Поплічників Владики прозорі істоти обходили стороною. Краєм ока я глянула на Владику. Його губи ворушилися, а руки були спрямовані на тоненьку цівку крові, що стікала у воду. Він цілком був зайнятий, керуючи діями летючих істот. Хоч у цьому нам пощастило.

Та я не могла до нього дістатися, не зачепивши Ірбіну. Найближчою доступною мішенню була Згверта, чим я і скористалася. Побачивши мене, вона зупинилася і взялася за камінь, який я вже бачила на ній і пам'ятала зловісну ауру, що виходила від нього.

Жінка не встигла ним скористатися. Щосили вдаривши обома лапами, я зіштовхнула її у воду, туди, куди вона хотіла скинути Амеда. Вгорі просвистів ніж. Охоронці, нарешті, зорієнтувалися в ситуації, але тепер я перебувала між ними і Владикою, що захищало мене. Я наблизилася до Норісси, силуючись зрозуміти, що мені робити далі.

Усередині я розривалася між бажанням захистити дівчину і бажанням знищувати ворогів. Одна з напівпрозорих істот приклеїлася до Конфідуса, і було видно, як ця могутня людина напружує сили в намаганні зберегти контроль. Але двоє супротивників тіснили його. Я обернулася, щоб подивитися, чи зможу дістатися до Владики, і несподівано зустрілася з ним поглядом. Він стояв над Ірбіною, у його руці був прикрашений камінням ніж, яким він торкався грудей дівчини, виразно дивлячись на мене.

З кожним перетворенням на кішку в мені залишалося все більше й більше людського, і я вже здатна була мислити нескладними конструкціями. Утім, у гарячці бою складних інтелектуальних побудов зазвичай не було потрібно. Але зараз звір у мені витісняв людину. І дивлячись в очі свого ворога, я побачила там рішення.

Хоч би як мені не було гидко, я нахилилася до краю помосту і злизала цівку крові, що стікала у воду. Кров людини була неприємною на смак, але в мене не було іншого виходу. Скоса дивлячись на Владику, я акуратно вилизала край помосту, щоб кров не потрапляла у воду. І мені вдалося домогтися свого. Ніж, який щойно впирався в груди Ірбіни, полетів у мене. Та боєць із Владики був не дуже вправний. Тож я легко ухилилася і зловила ніж, притиснувши його лапою.

Позаду почувся скрегіт кігтів по підлозі. Кріді повернувся, оббігши зал, і тепер вів за собою трьох охоронців, які раніше переслідували мене. Частина напівпрозорих істот також кинулася за ним. Я знала про це, не обертаючись, бо мій погляд був прикутий до Владики.

Чи то скрикнув, чи то загарчав Конфідус. Бій давався йому все важче і важче. Зерд із Рігдом і Саєбом стримували підкріплення, що рвалося з проходів. І тут Владика пустив у хід останній козир. Він вихопив з одягу пакетик і висипав у рот якийсь порошок. Його тіло стало розбухати і рости на очах. Він перетворювався на нечисть, та таку, якої я ще не бачила, сягнувши двох метрів у висоту. Два з половиною. Чотири.

Гігантський монстр простягав до мене лапи, і я зробила єдине, що мені було доступно в цій ситуації. Я схопила Норіссу зубами за сукню й потягла геть із помосту, щоб укрити за найближчою колоною.

Від вигляду монстра Ірбіна прийшла до тями і в жаху почала відповзати. Це призвело до того, що вона скотилася з вівтаря, який тимчасово прикрив її від лап чудовиська. У цей момент монстр, який продовжував збільшуватися в розмірах, що й стало причиною проблем із координацією, звалився у воду. Владика не розрахував - величезному чудовиську не вистачило місця на помості. І тут з усіх проходів повалила нечисть.

Я вперто тягла Норіссу в укриття. Слідом за нами повзла Ірбіна, яка прийшла до тями. І тут Норісса прокинулася. Вона застогнала.

- Двері! - чітко вимовила дівчина.

Я миттєво зрозуміла, які двері вона має на увазі - у залі двері були тільки одні. І вели вони у схованку змії. Ці двері відчинялися моїм ключем, але де він тепер...

Разом з одягом, ключ залишився в одному з коридорів. Якби кішка могла зітхати, вона б приречено зітхнула. Залишки людського інтелекту розбили завдання на дві частини: дотягнути Норіссу до дверей і повернутися за ключем. Нечисть, яка невідомо звідки взялася, ще не зорієнтувалася або її не ввімкнули, тільки Єдиний знає, як у них це влаштовано. Але монстри стояли, безглуздо махаючи лапами, а Владика - в образі їхнього ватажка зростом десь метрів шість - борсався в чаші з водою, наполегливо наближаючись до берега. І, як на зло, рухався він якраз у наш бік. Схоже, для охоронців Владики поява нечисті теж стала несподіванкою, і більшість із них тепер пліч-о-пліч із моїми товаришами рубали монстрів, які повільно включалися в бій.