Розділ 25. Середньовічний ліфт (розповідає Нью)

Біль ніби пробудив мене. Апатія, що не полишала відтоді, як нас із Норіссою захопили в полон, зникла. Наступні кілька днів я металася по приміщенню в пошуках виходу, щоб якось упоратися зі страхом, який захлеснув мене, коли я на власні очі побачила, з чим і з ким мені доведеться мати справу. Одного разу вдалося видертися грубою кладкою і дотягнутися до ґрат. Схопившись за них, я мимохідь зазначила, що це не була звична решітка зі зварених прутів, як у моєму світі. Вона була зроблена із залізних смуг, грубо розплющених молотом.

"Ну звичайно, - промайнула думка, - у цьому світі ще не знають зварювання."

Краї смуг були гострими, на пальцях виступила кров. Я інстинктивно злизнула її і відчула, як усередині ворухнулося щось смутно знайоме. Смак крові був незвичайним, це не був відомий усім з дитинства металевий присмак. Схоже, поки я займалася повсякденними справами, біоімплантат під назвою Чорне серце ґрунтовно змінив мою біохімію. Решту дня я провела у спробах викликати відчуття перетворення на снігового барса, але марно. Я відчувала тільки слабкий відгук усередині. Слабкий відгук стану незвичайної свободи. Зневірившись домогтися успіху, я провалилася в сон.

Прокинулася в незнайомій кімнаті. Груба кам'яна кладка зникла, як і напівтемрява. Тут було достатньо світла, щоб розгледіти стіни блакитно-бузкового відтінку. Але, головне, що мене цікавило - з цієї кімнати був вихід. Я більше не була полонянкою!

Я швидко вийшла в коридор і озирнулася. Освітлений м'яким світлом, коридор у таких самих тонах тягнувся в обидва боки. Опустивши погляд, я відчула, як по спині пробіг холодок - я не побачила свого тіла. Через декілька секунд паніки прийшло розуміння, що це сон, а слідом бажання рухатися вперед, і я обережно рушила коридором. Це місце не виглядало загрозливим, скоріше, навпаки, гамма кольорів була приємною.

Коридор закінчився залою, де я побачила молодих жінок. В одязі, подібному до одягу давньогрецьких жриць, вони оточили невеличкий вівтар із димлячою жаровнею. Дивно, але уві сні я відчула аромат трав. Цівка диму потягнулася до мене, огорнувши легким флером. З-за колон виходили інші жінки в такому ж одязі, приєднуючись до невеликої групи в центрі. Ось одна із жриць, яка сиділа перед жаровнею, підняла на мене очі.

- Вітаю тебе! - сказала вона. - Ти майже досягла мети.

Я говорила з нею раніше, у лісі Міжгір'я. Тоді вона здалася мені старшою, а зараз виглядала зовсім юною. Та уві сні я не могла відповісти їй.

- Твої друзі йдуть за тобою, - продовжувала жриця, - однак ти їх випередила. Твій ворог сильний, проте і в нього є слабке місце. Його приспішники ненавидять його та залюбки знищили б. Зараз вони нічого не можуть вдіяти, але чаша терезів може похитнутися.

- Ми відкриємо вихід з твоєї в'язниці, - сказала жриця. - Я надішлю гінця.

При цих словах я підскочила і сіла, широко розплющивши очі. Серце відчайдушно калатало, бо розбудив мене клятий щурячий писк. Я скинула з себе істоту, яка пищала, і відчула, як на спідницю щось упало. Щур зі скривдженим скрекотом метнувся в кут, а я продовжувала обмацувати одяг у пошуках його родичів. Переконавшись, що нікого немає, я перевела подих і обережно взяла до рук металевий предмет.

У непроглядній темряві, бо надворі була ніч, я не стільки розглядала, скільки обмацувала смужку металу із загнутим кінцем. Згадалося слово "кронштейн". На металі були нанесені символи, а один із кінців був рухомим. Натиснувши на нього, я відчула легкий укол. На пальці виступила крапелька крові, і я вголос вилаялася. Ось чому мені завжди дістаються травмонебезпечні талісмани?

Я витерла руку і продовжила обстежувати предмет, уже обережніше й уникаючи натискати на рухомі частини. За деякий час виявилося, що я бачу його, а у моїй в'язниці посвітлішало. Світло виходило з невидимих джерел у стінах, промені яких, перетинаючись, розділили простір на прямокутники.

Я підвелася, розуміючи, що перебуваю під дією галюциногену. Обійшовши приміщення по колу, побачила прямокутний контур розміром з маленькі двері, що слабко світився. Кам'яна кладка тут була рівнішою, а двері й підлога біля них складені з рівних кругляків. Я опустилася навпочіпки, щоб уважніше роздивитися їх, і обмацувала каміння від низу до верху, боячись проґавити щось важливе. Шукала щілину або іншу вказівку на замок, куди можна було б вставити отриманий ключ. В один момент здалося, що я схопилася за невидиму нитку і ось-ось знайду рішення. Я притиснула руки до стіни й відчула, як підлога піді мною провалилася.

Падіння було недовгим, але вражаючим. Я опинилася в середньовічному ліфті. Частина підлоги, разом із ділянкою стіни, опустилася на поверх нижче. Гм... В моєму світі ліфти їздять значно повільніше. Я піднялася, розтираючи забиту спину і про всяк випадок тримаючись за стіну.

Тепер я знаходилася у приміщенні, схожому на мою в'язницю і так само освітленому перехресними променями, з тією відмінністю, що воно закінчувалося коридором, а не замкненими дверима.

Світло почало тьмяніти, що змусило мене інстинктивно відстрибнути вбік, побоюючись, як би ліфт не повернув мене знову до в'язниці. І вчасно - частина підлоги піднялася так само швидко, як опускалася. Я встигла тільки оцінити товщину перекриття, в якому кладка з кам'яних кругляків була лише верхнім шаром на монолітній бетонній плиті.

Мабуть, рушійний механізм був прихований у стіні. Хотілося підійти і розглянути її ближче, але я не наважилася, побоюючись, що не встигну ухилитися від плити, що опускається, - раптом нагорі ще комусь закортить скористатися ліфтом.