Розділ 20. Вороги показують себе (розповідає Саєб)

Вечоріло. Зерд безупинно ходив кімнатою, вдивляючись у темні кути, ніби там могло знайтися рішення.

- Вони вб'ють її! - прогарчав він.

Дивна річ, але без леді Нью в кімнаті стало порожньо, ніби й не було тут чотирьох чоловіків видатної статури.

Я, Саєб, який без удаваної скромності може вважати себе морським вовком, воїн-еридіанин Конфідус, ватажок своїх одновірців, легендарний Вартовий Зерд і Амед, представник народу хесків, настільки ж незалежного, наскільки і зневажуваного через те, що чоловіки цього народу наймалися на службу і найчастіше ставали найманими вбивцями.

Зерд зупинився.

- Амед, ти зберігаєш талісман Обраної, - звернувся він до хеска. - Вирушай за нею і простеж її шлях до корабля.

Без жодного слова у відповідь Амед вийшов, і ми залишилися втрьох. Конфідус нахилився уперед, маючи намір щось сказати, як із коридору почувся галас. Дерев'яні двері відчинилися від удару. Я вихопив із піхов вірний матійський меч, однак на порозі з'явився барон Нордвінд, і з ним двоє озброєних до зубів людей у кольчугах.

Барон був у гніві.

- Ти! - проревів він, наставивши на мене вказівний палець. - Де моя дочка?

- Сер, вам краще знати, де ваша дочка, - відповів Зерд, миттєво зрозумівши, хто перед ним.

Конфідус знову опустився на стілець, втомлено махнувши рукою. Він не бачив у бароні гідного суперника. Воїни по обидва боки від барони виглядали збентеженими. Можливо, вони очікували застати тут зв'язану доньку барона, яка благає про допомогу. Я вважав за краще заховати меч у піхви, щоб не загострювати обстановку.

З-за спин озброєних людей у дверний отвір протиснувся кволий чоловічок у довгому одязі з капюшоном. Він мав сиве волосся і хитро-злий вираз обличчя. Щось тихо переказуючи барону, він допомагав собі жестикуляцією. На його руці блиснув перстень із зображенням двоголової змії, яку розрубують мечем, - знак караючих. Чоловічок був одягнений у сіре, щось середнє між селянським одягом і рясою імперських церковників. Вислухавши його, барон звернувся до нас:

- Сер Гродж стверджує, що ви посібники демів. Разом із вашою спільницею, яку привели під виглядом служниці, ви викрали мою дочку в мого законного кредитора.

Барон не встиг закінчити речення, як Зерд одним стрибком подолав відстань до дверей. Відштовхнувши одного з бійців, він протиснувся в коридор, звідки почулося чи то гарчання, чи то хрип. У цей час Конфідус повернувся до вікна, піднімаючись зі стільця та витягуючи меч. Напівзакриті віконниці відчинилися, і на підвіконні з'явилася озброєна людина.

З коридору лунав шум сутички. Я поспішив на допомогу Зерду. У кімнаті ставало затісно, але я був упевнений, що Конфідус впорається з непроханими гостями, які намагалися проникнути через вікно. Я встиг наблизитися до кволого чоловічка, коли він бризнув мені в обличчя якоїсь рідини з флакону. Різкий, неприємний запах вдарив у ніс, і ноги підкосилися. У мене вистачило сил тільки притулитися до стіни і сповзти на підлогу.

Я бачив, як Гродж намагається підібратися до Конфідуса, який б'ється з озброєними людьми біля вікна. Вони не могли нічого протиставити знаменитому мечу й один за одним падали вниз, але на їхнє місце піднімалися інші. Я намагався попередити його вигуком, але горло не слухалося. Однак, Конфідус відчув мій погляд і обернувся. Він плазом вдарив Гроджа лезом меча. Удар прийшовся по руці, пляшечка з рідиною вилетіла і, жалібно дзенькнувши, впала на підлогу та розбилася.

По кімнаті поширився неприємний запах. Рухи присутніх сповільнилися. Під дію отрути потрапили всі, і свої, і чужі. Конфідус струснув головою, а потім, прямо з мечем у руці, важко перевалився через підвіконня.

Схоже, я ненадовго знепритомнів, бо коли розплющив очі, бій ішов уже в кімнаті. Барон Нордвінд сидів, привалившись до дальньої стіни, а Зерд бився з істотою, не схожою на людину. Гроджа ніде не було видно.

Тварюка двометрового зросту робила швидкі випади передніми лапами в спробі дістати Вартового. Її лапи були довгими, сухими й тонкими, схожими на гілки дерева. Вони закінчувалися трьома такими ж довгими пальцями, увінчаними кігтями. За швидкістю тварюка перевершувала воїна, і я відчув холодок страху. Тільки боятися було марно, я все одно не міг рухатися.

У дверях з'явилася людина в темному балахоні, і я впізнав у ній Того, хто розмовляє з Темрявою. Тепер стало зрозуміло, яким чином тварюка потрапила сюди, і хто її спрямовує. У блискавичному випаді тварині вдалося зачепити руку Зерда. Сер Вартовий не визнавав важких лат і зазвичай навіть не носив кольчуги. Раптом у вікно влетів птах Вартового.

Вирушаючи в місто інкогніто, Зерд залишив його на кораблі, та, ймовірно, птаху вдалося втекти. Його поява змінила розстановку сил. Тварюка спрямувала увагу на пернате, і з розсердженого шипіння я зрозумів, що чудовисько вважає птаха ще більшим ворогом, ніж людину. Лапи тварини безперервно молотили в повітрі, та птаху вдавалося ухилитися.

Зерд зупинився і вичікував, побоюючись зачепити свого друга. Я побачив, як Той, хто розмовляє з Темрявою, йде на допомогу своєму улюбленцю. Він дістав зі складок балахона кинджал і підкрадався до місця, де тварюка билася із птахом, при цьому обходячи сера Вартового на шанобливій відстані.

Усе ж тварюці вдалося зачепити птаха, і той із жалібним криком метнувся у вікно. Почувши цей крик, Зерд немов збожеволів. Він рвонувся вперед і встромив меча у тварюку. Удар прийшовся збоку і майже розсік чудовисько навпіл. Почувся хрускіт кісток, і монстр забився в агонії, розбризкуючи темну кров на стіни й меблі. До різкого запаху отрути додався огидний запах нелюдської крові.