Розділ 14. Королівський суд

Прокидатися не хотілося. Прийдешній день тиснув на плечі важким тягарем, тому я натягнула теплу ковдру і зарилася в неї з головою. Знову і знову прокручуючи в голові наш план дій, я намагалася знайти в ньому слабкі місця. Насамперед треба було випросити в короля аудієнцію до початку суду. Якщо ж нам буде відмовлено, тоді потрібно терміново вирушати до в'язниці, щоб передати в'язневі каблучку принцеси.

Поки що все йшло непогано, а завдяки втручанню Її Високості, навіть краще, ніж ми планували, і я не могла збагнути, чому мені не вдається позбутися важкого передчуття, що з'явилося, щойно я розплющила очі. І скільки я не заплющувала їх знову і не ховалася під ковдру, воно не хотіло йти. Тож я відкинула ковдру і подзвонила у дзвіночок. Відразу ж з'явилася служниця і доповіла, що гарячу ванну вже приготували. Після ванни, я дозволила укласти своє волосся в зачіску й одягнути мене у вбрання придворної дами. Цього разу сукня була темно-зеленою, з біло-золотим оздобленням.

Одягнувшись, я хотіла було попрямувати до Зерда, щоб обговорити деякі деталі, але вчасно схаменулася. Згідно з етикетом, я повинна була спочатку відправити до нього служницю, яка принесе відповідь, і тільки потім я могла відвідати сера Вартового. Як незручно жити з усіма цими умовностями!

Служниця повернулася з відповіддю, що сер Вартовий приймають ванну і поки не готові мене прийняти.

"Треба ж, яка я рання пташка", - весело подумала я.

І відправила служницю шукати Саєба. Господар будинку не забарився з'явитися і побажав мені неодмінно доброго ранку, при цьому не забувши висловити захоплення моєю красою.

- Сер Саєб, - мені довелося перервати потік світських люб'язностей. - У нас із сером Вартовим є причина, з якої ми хотіли б попросити аудієнцію в Його Величності до полудня. Чи не будете ви так люб'язні підказати мені, як це краще зробити?

- Я накажу подати карету, - була відповідь. - Ми поїдемо до палацу і звернемося до дворецького. Якщо пощастить, Його Величність прийме нас одразу або після невеликого очікування.

Така відповідь мене цілком влаштовувала, тож я наказала служниці одразу ж повідомити, коли сер Вартовий буде вдягнений і готовий мене прийняти. Такою формальністю, як сніданок, я вирішила, що можна знехтувати з метою економії часу. Якого, до речі, у нас залишалося небагато. Лише кілька годин до полудня, після якого, невідомо, чи можна буде щось змінити. Не виключено, король захоче, щоб страта відбулася одразу ж після суду, і, якщо доти ми не вирішимо питання в той чи інший спосіб, то нічого не зможемо вдіяти. Я відчувала наближення цейтноту.

Але поки що доля була прихильною до юнака. Король прийняв нас після недовгого очікування. Сьогодні ми були у всеозброєнні, з птахами Вартових, що гордовито сиділи на плечі.

Цього разу нас запросили до камінної зали. Велике приміщення було оздоблено у блакитних тонах, з додаванням червоного. Після обміну люб'язностями король вказав на крісла, де ми всі могли розміститися, і наступні півтори години Зерд розповідав про пригоди Вартових та відповідав на запитання, що виникали в Його Величності під час розповіді. Вислухавши достатньо розповідей, король зробив знак дворецькому, який шанобливо стояв у віддаленні, наблизитися.

- Капітан Саєб повідомив мені про те, що обов'язок Вартових кличе вас на схід, за океан - сказав король. - Не секрет, що практично всі відомості про океан і землі, що лежать за ним, у наш час втрачено. Тому я наказав нашим ученим розшукати все, що можливо за такий стислий термін.

- У мене для вас є сюрприз, - продовжував він. - Їм вдалося розшукати людину, яка багато років тому здійснила мандрівку на Схід.

Ми із Зердом здивовано переглянулися.

- Це чудовий сюрприз, Ваше Величносте! - чемно сказав Зерд. - Ми навіть не могли мріяти, що нам так пощастить.

Мене теж приваблювала можливість поговорити з очевидцем. Тільки одна думка не давала спокою: час неухильно наближався до полудня, а ми поки що не мали можливості завести розмову на тему, що нас цікавила.

Дворецький привів людину середнього зросту, одягнену, як капітан корабля, з тією різницею, що одяг був добряче поношеним і мав досить старомодний вигляд. Це був чоловік старшого віку. Утім, у цьому світі я так і не навчилася з першого погляду визначати вік. Але видно було, що це вже літня людина, хоча тримався чоловік прямо, і в ньому помітні були ознаки колишньої владності.

- Ваша Величність, капітан Кернбарк, - доповів дворецький. - Він побував на Сході і готовий відповісти на ваші запитання і запитання шановних гостей.

Кернбарк вклонився. Король підвівся.

- Вітаю вас, капітане Кернбарк! - сказав монарх. - Дуже люб'язно з вашого боку, що ви прийшли поділитися з нами своїм досвідом і знаннями.

Правитель опустився в крісло і подав знак, що ми можемо сісти:

- Леді Вартова, сер Вартовий. Прошу вас, ставте запитання капітану Кернбарку.

- Капітане Кернбарк, розкажіть, як ви опинилися на Сході, - звернувся до чоловіка Зерд.

- Мій наймач, впливовий барон, у якого я служив капітаном торгового судна, марив відкриттям нових земель. Одного разу він вирішив спорядити експедицію на Схід, щоб розвідати цей морський шлях і можливості торгівлі з тими, хто живе за морем.

Ми знали, що зі Сходу інколи приходять кораблі за наложницями для їхніх правителів, але від них ніколи не надходило пропозицій про торгівлю чи будь-яку іншу співпрацю. Ті, хто припливає на цих кораблях, тримаються дуже закрито. Вони не вступають у розмови з нашими людьми, крім того, що стосується мети, заради якої вони прибули. Ймовірно, у них є тут інформатори, бо вони точно знають, кому робити пропозицію про продаж дівчат, але нам ніколи не вдавалося спіймати їх за руку.