Розділ 7. Гості

Залишок ночі минув спокійно. Я трохи хвилювалася за Дана, але заспокоїла себе тим, що бунт полонених демів для нього не перешкода, і все має закінчитися добре.

Ранок приніс новини. До берега причалив пошарпаний рибальський баркас, на борту якого перебувала четвірка веслярів і літня жінка. Вона вимагала привести її до мене. Оскільки птахи поводилися спокійно, жінку взяли під варту і відправили гінця на наш корабель. Коли ми увійшли у ворота форту, стара вирвалася з рук воїнів і кинулася переді мною на землю:

- Леді Вартова! Врятуйте нас! Допоможіть, - причитала вона. - Я знала, що ви мене зрозумієте. Я не сподівалася дістатися до вас живою, але Бог почув мої молитви і допоміг нам.

Мої спроби підняти її ні до чого не привели. Її істерика тривала доти, доки один із воїнів не схопив її за плечі:

- Вставай, бабцю. І говори до пуття! - гаркнув він.

Це подіяло. Жінка злякано замовкла, тож Зерд наказав відвести її до залу для нарад, що одночасно слугував форту трапезною.

Ми піднялися слідом за озброєними воїнами. З їхніх слів я зрозуміла, що баркас понад тиждень носило морем. Четвірці веслярів було важко справлятися навіть із таким маленьким судном, тому вони лише дивом змогли вийти до форту. Прибули вони з невеликого баронства, що знаходилося на схід від Матії.

Жінку міцно тримали, не даючи їй вирватися. Тепер вона мовчала, тільки схлипувала. У залі її посадили на стілець, як і раніше міцно тримаючи за руки.

- Дайте їй заспокійливе, - сказав Зерд.

Жінці піднесли понюхати траву із заспокійливою дією. За запахом вона була чимось середнім між нашою м'ятою і лавандою. Я сіла навпроти, намагаючись дивитися на неї якомога спокійніше і говорити повільно.

- Шановна, розкажіть, навіщо ви прибули сюди, наражаючи себе на таку небезпеку. Адже береги, повз які ви пливли, небезпечні, і кожен це знає.

- Леді Вартова, моя дівчинка! Її віддадуть погані!

- Вашу доньку забрали деми? - якомога спокійніше запитала я.

- Вона не донька мені. Я її годувальниця.

Виявилося, що йдеться про юну баронесу.

- Наш барон заборгував багато грошей. Цього року пожежа знищила посіви, а минулого року напала сарана. На нас сипалися біди одна за одною, і тепер барон винен багато грошей. До нього прийшли і сказали, що його доньку заберуть за борги.

- Це були деми? - запитала я. - Работорговці?

Вона похитала головою:

- Це були посланці могутнього барона. Її заберуть і відправлять на Схід.

Відкривши рота, я приголомшено подивилася на Зерда. Але він, не помічаючи мого запитального погляду, уважно дивився на жінку, а Амед з-за її спини робив мені якісь знаки.

- Коли її заберуть? - запитала я.

- Вони дали місяць, але барону нізащо не знайти таких грошей! Коли вони пішли, барон замкнувся у своїй кімнаті й довго не виходив. А вийшовши, він був похмуріший за найчорнішу хмару. Горе нам, горе! - знову запричитала жінка.

Нарешті, я зрозуміла, чого хоче Амед. Він подавав знаки, щоб я принесла Білосніжку. Птахи залишилися на вулиці й літали вільно, тож я вийшла на подвір'я і покликала її. Слідом за нею прилетів папуга Зерда, влаштувавшись на плечі свого хазяїна.

- Сер Вартовий? - охнула жінка. - Вибачте, я не знала, що ви теж Вартовий. Ви допоможете врятувати мою дівчинку?

Але Білосніжка не виявила до неї належного співчуття. Вона насупилася і заявила:

- Викладай, стар-р-ра, які в тебе спр-р-рави з Темр-р-рявою?

Жінка приголомшено дивилася на птаха. Вона зблідла, губи затремтіли, і вона знову зробила спробу кинутися мені в ноги, але цього разу вартові були пильними.

-- Кар-р-рга, - проскрипіла Білосніжка, і, зірвавшись із місця, спробувала витягнути щось із-за пояса жінки.

Амед швидко обшукав її, продемонструвавши невеликий кинджал, що висів на поясі. Він грубо схопив жінку за волосся:

- Ти хотіла вбити Леді Вартову? Говори!

- Ні, клянуся, ні! - благала жінка.

- Чому в тебе ритуальний кинджал?

- Я тільки хотіла врятувати мою дівчинку, - запричитала вона. - Ой, ви така гарна. Вона в мене теж красуня.

Зерд наказав забрати її і тримати під охороною до подальших розпоряджень.

У нараді взяли участь командири, я і Амед. Усі зібралися в трапезній форту. День був похмурий, тому я куталася в плащ, слухаючи, як перемовляються командири. Конфідус першим упізнав вилучену зброю. Він покрутив кинджал у руках, дістав його з мініатюрних піхов, навіщось понюхав.

- Це кинджал секти горпів, - сказав він. - Темна секта. Вони поза законом, тому всі справи з цією сектою ведуться таємно. Це їхня ритуальна зброя. За її допомогою важко завдати серйозної рани, кинджал не призначений для нападу. Це їхній розпізнавальний знак.

Руків'я кинджалу було темним, з нанесеним покриттям і де-не-де прикрашено камінням. Злегка вигнуте лезо вкладалося в піхви, що кріпилися до пояса за допомогою металевої петлі. Піхви були такого ж кольору і являли собою щось на кшталт металевої тканини зі шкіряними вставками. Таким же чином була виконана петля для кріплення. Бічні шкіряні вставки темного кольору теж були прикрашені камінням.