Розділ 5. Форт

На рейді стояли два великих кораблі, човни і баркаси. Це означало, що для мене, скоріше за все, буде можливість переночувати на кораблі. Конфідус отримав наказ залишитися разом із воїнами та охороняти мене за будь-яких обставин. Далі ми попрямували до командира гарнізону, і Зерд передав йому те, що я бачила. З південного берега вже вийшла флотилія галер. За сприятливої погоди вони будуть тут через чотири-п'ять днів. По берегу ж до цього місця стягуються всі тварюки з довколишніх земель. Перед командиром гарнізону було поставлено завдання привести гарнізон у бойову готовність, хоча підозрюю, що вони тут і так не розслаблялися, і будь-якої миті бути готовим підняти всіх по тривозі.

Кораблями на рейді виявилася галера, колись відбита Даном у піратів, і матійське судно, що поверталося після набігу і зайшло поповнити запаси прісної води та дізнатися новини.

Під час нашої розмові був присутній капітан матійського корабля, який у минулому був соратником Дана в одному з набігів. Він був одягнений, як середньовічний лорд і поводився зі мною надзвичайно чемно. Настільки, що навіть заслужив схвалення Білосніжки. Однак, здебільшого, з такими новинами чоловікам було не до мене.

Дізнавшись про мою вимушену втечу із замку, для Дана не становило б труднощів визначити, куди ми попрямували. Була навіть невелика надія на те, що розвідники Конфідуса змогли відшукати його, і він уже на півдорозі до форту. Однак, командири вирішили не надто розраховувати на прихід підкріплення, і розробили два плани.

У першому з них ми повинні були залишитися і прийняти бій. У другому я з невеликим загоном мала тікати на матійському судні в Матію, і далі шукати способи пробиватися на Схід. У першому випадку розрахунок був на підкріплення і на те, що мені вдасться за допомогою талісмана вплинути на погань. Це був оптимістичний сценарій, і для того, щоб перевірити можливість його здійснення, за нашими розрахунками, залишалося два дні. Якщо ж не вдасться використати талісман, залишалася втеча на кораблі.

Зерд віддав розпорядження приготувати каюти. Матійський капітан люб'язно запропонував скористатися його гостинністю, однак, з огляду на те, що разом із загоном Конфідуса нас було вісімнадцять осіб, вирішили розміститися на порожній галері. Усе це, включно з обговоренням плану, тривало не більш ніж чверть години, після чого Зерд наказав провести нас у приміщення форту, де я могла би працювати з талісманом. Нас відвели до мінімально обставленої кімнати для гостей - стіл, ліжко і декілька стільців.

Цього разу Зерд дав мені чітке завдання. Я повинна була спробувати хоч трохи керувати тварюкою, очима якої я дивилася минулого разу. При цьому Зерд суворо заборонив мені спроби подивитися на Схід. Коли я зрозумію, вдається мені керувати тварюкою чи ні, я маю докласти зусиль, щоб повернутися самостійно. Вислухавши інструкції, я покірно простягнула руку. Секундний біль, краплі крові. Це було схоже на медичні процедури, які я звикла терпіти ще в минулому житті.

Перебираючи чотки, я знайшла невагому намистину і провалилася в небуття.

Виринувши в новій реальності, одразу відчула, що нас стало більше. Цього разу я не летіла, а рухалася стрибками в густому лісі. Стало зрозуміло, що я дивлюся очима стрибуна. Світ постав у дивних кольорах, де переважали відтінки синього, але обстановка була знайомою. Часом стрибун завмирав і ніби прислухався, потім робив черговий стрибок. Мої спроби перехопити управління призводили до того, що тварюка трясла головою, нишпорила вправо і вліво, але продовжувала рухатися колишнім курсом. Цей стрибун перебував далеко від форту. Я оцінила відстань, як півтораденний перехід.

Зазнавши невдачі у спробі управління тварюкою, стала шукати "радар", за допомогою якого тварюки визначали місцезнаходження талісмана. Досить швидко виявила місце, з якого надходили команди рухатися вперед. Я не відчувала власних думок погані, тільки щось на кшталт упертості й такої самої злоби, як минулого разу, але не настільки сильної. Ще була впевненість у своїй здатності знищити ціль. Схоже на біоробота з обмеженим набором програм.

Обережно, я стала намацувати шлях до джерела команд, припускаючи, що зможу знайти там потрібний мені "радар". Краєм ока я продовжувала бачити ліс, але іншою частиною свідомості утримувала джерело команд, поступово наближаючись до нього. Це було пульсуюче поле темного кольору, з якого імпульси надходили переривчасто, ніби поштовхами. Через це рух тварини був смиканим. Вона робила стрибок, зупинялася, знову робила стрибок. Відчувалася сильна напруженість поля, тому я була максимально обережною, намагаючись зайти то з одного, то з іншого боку. Мабуть, усе ж необережно торкнулася чогось важливого, бо потік команд зник, а замість нього з'явилася чітка картинка у звичайній кольоровій гамі.

Я побачила, що стою серед кущів. У мене склалося враження, що це хлопчик чотирьох-п'яти років. На кущах були ягоди, до яких він тягнувся, і в цей момент його покликала мама.

Тут усе змішалося, і на мене нахлинули чужі емоції. Лють, біль, відчай, безнадія. Я наче летіла в прірву. О Боги! Ця тварюка раніше була людиною! Серед моря відчаю я відчула, що знову збираюся в грудку люті й гніву. Наступної секунди мене висмикнули з небуття. Зерд схилився наді мною, міцно притискаючи мої плечі до ліжка. Мене трусило, але я вже перебувала в кімнаті і була при тямі.

Зерд віддав розпорядження негайно висуватися на корабель. Він допоміг мені піднятися, накинув на плечі плащ і повів переходами форту. На галері нас відвели до просторої капітанської каюти. Мені допомогли лягти на ліжко, Зерд присів на стілець, прибитий до підлоги біля столу. Коли двері за супроводжуючими зачинилися, у мене почалася істерика.