Розділ 4. Високі технології

Збори зайняли декілька хвилин. Коли ми спускалися до човна і Зерд підтримував мене під руку, оскільки я ледве трималася на ногах, я тихо запитала:

— Ви й справді бачили мене людиною... ну... тоді

— Ні, — відповів Зерд. — Я бачив велику кішку.

— Так ці розмови про здатність Вартових перевтілюватися...

— Чистої води імпровізація, — закінчив за мене Зерд.

У місцевій мові не було слова «імпровізація», але суть почутого я зрозуміла.

— Який вигляд мала ця кішка? Якого вона була розміру? — У мені прокинулася цікавість.

— Розміром із тебе. Біла, із золотистими плямами на шкурі, — і Зерд описав зовнішність снігового барса.

Я охнула.

— А якби я напала на вас? Адже ви були без зброї, — чортеня всередині мене, схоже, оговтувалося.

— Твій гнів був спрямований на щось, невидиме для мене. Ти не становила для нас загрози.

Ми вирушили в дорогу на чотирьох човнах. В одному — я зі своїми супутниками, і в трьох інших розмістилися Конфідус і його воїни. Шлях до форту зайняв три дні. З обережності, ми рухалися здебільшого вночі, а вдень обирали на березі затишне місце, яке давало змогу приховати загін і човни від сторонніх очей, і влаштовували стоянку. Воїни висаджувалися на берег, тоді як я майже весь час проводила у човні, схованому у прибережних очеретах на мілководді. Це давало надію, що тварюки не зможуть визначити моє місцезнаходження. Зі свого незвичайного польоту в трансовому стані я зробила висновок, що тепер є чимось на кшталт точки на радарі, вбудованої в кожну тварюку. Поруч із цією точкою великими літерами написано «ЦІЛЬ №1». Були непогані шанси, що, перебуваючи на воді, я зникаю з радарів.

Поки що нас не турбували, проте Конфідус виставляв посилені дозори, а решта воїнів використовували стоянку, щоб відпочити.

Зі мною в човні постійно чергував один із моїх супутників. Тільки Білосніжка могла літати вільно, я ж, перебуваючи у своїй плавучій в'язниці, намагалася скоротати час за розмовами. Поки Амед полірував свою зброю, я розпитувала його про легенди і міфи племені хесків. Потім прийшла черга Конфідуса, і він, хоч і неохоче, перебрався в мій човен. Схоже, він не був схильний до розмов, але мені потрібно було знайти до нього підхід. Він був одним із двох свідків того, що сталося зі мною напередодні, і мені було важливо отримати всю можливу інформацію

З відносним комфортом я розташувалася на носі човна. Конфідус зайняв місце на кормі, знявши меч і поклавши його біля себе. З усього його вигляду, він почувався ніяково. Я відкрила торбинку і насипала Білосніжці трохи зерна, прекрасно знаючи, що вона негайно заявиться на частування. Якщо пощастить, допоможе розпочати розмову. Зрештою, вона зав'язала цю історію, от нехай тепер і розплутує.

Білосніжка не змусила себе довго чекати. З шумом опустившись на ніс човна, вона склювала зерно, почистила пір'я і причепурилася. Злетіла мені на плече, задумливо подивилася на Конфідуса і запитала:

— Пр-р-роблеми?

Вхопившися за можливість, що підвернулася, я почала, ретельно добираючи слова:

— Я шкодую про те, що сталося. Мій дар проявився несподівано для мене. Ви ж бачите, що я ще дуже молода для Вартового.

Це був заборонений прийом, але я бачила, що Конфідус у душі вже відтанув. Слова Зерда подіяли, і я вкотре здивувалася тому, який великий авторитет Вартових у цьому світі. Еридіанин зручніше вмостився на лаві, але нічого не сказав, а я подумала, що йому, як людині сухопутній, не надто комфортно бовтатися в цій посудині, і поспішила сказати це вголос.

— Мені до смерті набридло сидіти в цих очеретах, — я постаралася зобразити легковажну особу. — Тільки й залишається, що коротати час за розмовами.

Конфідус покосився на мене, але знову промовчав. Сувора людина, і відповідальна.

— Якщо я зійду на берег, то буду наражати всіх оточуючих на небезпеку, — з безневинним виглядом продовжувала я, насправді ретельно підбираючи слова. — До речі, скажіть, що ви бачили в момент, коли мій дар перетворення так недоречно проявився.

Еридіанин здригнувся. Моє пряме запитання заскочило його зненацька і врятував мене тільки авторитет Вартових. Ну що ж, рахунок один-один.

Він невдоволено подивився на мене і пробурчав:

— Я бачив двох великих кішок.

Більше я не дошкуляла йому розмовами, тому що мої думки прийняли зовсім інший напрямок. Мені раптово стало холодно і якось не по собі. Я щільніше загорнулася в плащ і втупилася у найближчі очерети. Отже, те, що я побачила в першу мить повернення, не було фантазією.

«Звісно, — подумала я, навіть із якимось співчуттям, — Конфідусу було важко таке переварити».

Але ще більше я співчувала собі. Я раптом зрозуміла, що в очах людини з високорозвиненого світу, якою був Зерд, ми з Даном маємо вигляд таких самих примітивних аборигенів, якими нам видаються жителі цього світу. Не скажу, що для мене це було зовсім новиною, бо теорія Зерда про походження погані свого часу ґрунтовно розставила все по місцях, але чомусь я вважала, що ми з Даном інтелектуально приблизно дорівнюємо йому. І раптом я зрозуміла, що слабко уявляю собі, які мотиви рухають цією людиною.

Досі мені все здавалося простим і зрозумілим. Я розуміла мотиви Дана. Він захищав землю, яку вважав своєю. У мене були подібні устремління, хоч я ще не дуже добре освоїлася в цьому світі. Відповідно, я вважала, що Зерд мислить так само, але, схоже, я помилялася. Коли прийшла черга Зерда змінити Конфідуса, я так само сиділа в одній позі, нерухомо втупившись в очерети. Човен повіз Конфідуса на берег, а я, не повертаючи голови, запитала: