Розділ 2. Талісман

Зерд розглядав малюнок на скриньці. Схоже, він побачив мою зростаючу паніку, тому що відступив на кілька кроків. Постоявши хвилину, він сказав:

— Ти дуже красива. Кожен чоловік бажав би для тебе легкої і щасливої долі. Ми, чоловіки, не такі вже свині, як про нас прийнято думати.

Від його слів я ледь не поперхнулася. Оце він влучив у десятку. В моєму минулому житті, до перенесення, моя думка про чоловіків була не сказати, щоб високою. Дан, звісно, інша річ, але й обставини тут інші. Тим часом Зерд продовжив:

— У моєму світі вважається, що чоловіки мають загартовувати тіло, і через тіло загартовується дух. Жінкам слід загартовувати волю і дух, розвиваючи здібності до управління живою і неживою природою. У нас такі здібності недоступні чоловікам, і це було однією з причин мого прибуття сюди. Тут все інакше, і вдалося освоїти деякі можливості за допомогою мого птаха. Думаю, у жінок таких можливостей має бути набагато більше.

Здається, мені вдалося вхопитися за ниточку, яка могла стати ниткою Аріадни.

— Хоча тут ніхто, в тому числі і я, не чув про жінок-Вартових, птахи не помиляються. Якщо ти вважаєш себе слабкою через те, що не володієш мечем нарівні з воїнами, відкинь ці думки, і задум проявиться.

Із цими словами він повернувся і вийшов. Хоч би підбадьорливо кивнув наостанок! Але й так добре.

Я сиділа за столом і намагалася скласти фрагменти головоломки. Після розмови із Зердом у мене більше не було непереборного бажання відкрити скриньку, бо я знала, що в ній лежить.

За роздумами мене застав Амед. Він постукав у двері, з'явився на порозі і попросив дозволу увійти. На відміну від Зерда, Амед називав мене на «ви», а я говорила йому «ти». Чомусь мені на думку не спадало говорити Амеду «ви».

Він увійшов і безцеремонно сів на тапчан.

«Щось сьогодні забагато гостей», — подумала я.

— Цей птах, там, у лісі.

Я кивнула, запрошуючи співрозмовника продовжувати.

— У нас, хесків, збереглися легенди про цих птахів. В легендах сказано, що на Сході є жінки-жриці, здатні обертатися птахом. Вони посланниці Світла і можуть наказувати звичайним людям, проте їх можуть побачити й почути тільки інші жінки.

Головоломка почала складатися. Амед продовжував:

— Чоловікам не дано їх побачити, вони бачать лише птаха, хоч і незвичайного. Чоловікам не дано втручатися у справи жриць. Але якщо комусь зустрівся такий птах, це означає, що йдеться про порятунок душі. Так кажуть наші легенди.

Із цими словами хеск встав і вийшов із кімнати.

Час від часу не легше. Гаразд, я й так розумію, що на мене покладають відповідальне завдання. Але нічого, Дану вже доводилося виконувати щось подібне, коли він не уявляв, куди йти, і що йому робити. Але ж потім усе закінчувалося добре. Або майже добре...

Непомітно настав вечір, а потім ніч. Уперше мені так огидно спалося в замку. Навіть у трюмі корабля, де ми з Даном були бранцями, мене так не мучили кошмари, як цієї ночі. Тоді я просто відключалася, а очі розплющувала від окрику тюремників. Цієї ж вночі снилися сни. Скринька, що стояла на столі, сама собою відчинялася, з неї вилітало намисто, яке світилося, і я вже тягнулася до нього, як раптом з'являлася тварюка і простягала лапи до мого трофею. Ще наснився благовидний чоловік, навіть симпатичний, за мірками цього світу. Він перебував у великому залі. До залу входила дівчина і підходила до нього. У цю мить чоловік перетворювався на монстра і вбивав нещасну. Потім ще одну, і так без кінця.

Від страхіття я прокинулася. Серце калатало, і мені знадобився час, щоб прийти до тями. Хоча уві сні я була стороннім спостерігачем, відчуття було неймовірно важким. Піднявшись, я вмилася холодною водою в надії змити тяжке враження і, привівши себе до ладу, вирушила шукати Білосніжку. Вона не змусила себе довго чекати, сіла на плече і заявила:

— Вир-р-рішуй, кр-р-расуня! Час вибир-р-рати!

З приводу того, про що йдеться, питань у мене не було. Зітхнувши, я повернулася до своєї кімнати, взяла в руки скриньку. Всередині вона була вкрита м'якою тканиною, на якій лежав невеликий предмет. Вважаючи, що це намисто, я помилялася. Кірт був більше схожий на чотки. Кам'яні намистини, розділені квадратними шматочками дерева, сходилися до такої самої намистини, тільки більшого розміру. Усі намистини темно-сірі, а всередині найбільшої світиться точка білого світла. Як я не повертала і не нахиляла скриньку, ця точка залишалася на одному місці, а намистина оберталася навколо неї.

Білосніжка поводилася спокійно, тож я обережно витягла предмет, більше схожий на талісман, ніж на зброю. Прикинувши, що зможу носити його на поясі, повернула кірт на місце і зачинила скриньку. Поки що.

Придивившись до малюнку, я побачила, що він змінився. Від побаченого я похолоділа. Тепер на шию тварюки, що стояла за жінкою, був одягнений повідець, і кінець цього повідця жінка тримала в руці.