Талісман часу

Олеся сумно подивилась у вікно. Навіть якби в дівчинки була парасолька, то й вона не змогла б захистити від цієї зливи, а без неї не варто й сподіватися вийти на вулицю. Проте сама думка перечекати зливу в школі здавалася дванадцятирічній Лесі нестерпною. День не вдався із самого ранку. Ледь дівчинка прийшла до школи, як відразу посварилася зі своєю найкращою подругою Марічкою. І не просто посварилася, а посварилася назавжди! А ви б пробачили подругу, якби замість того, щоб піти з вами на прогулянку, вона грала в онлайн-гру з якимось хлопчиськом? Олеся вирішила, що таке прощати не можна. Ледь завершився останній урок, як вона схопила рюкзак і помчала геть із класу.

Та, опинившись на ґанку, дівчинка зупинилася. Дощ був таким сильним, що Леся майже вирішила перечекати, й отут до неї знову підійшла Марічка. Олеся не могла допустити ще однієї спроби колишньої подруги помиритися. Раптом вона не витримає і пробачить зрадницю? Ні, цього дозволити дівчинка не могла й, не вагаючись ні хвилини, стрімко кинулася під дощ.

Щоб якомога менше промокнути, Олеся щодуху бігла додому. І ось, коли до будинку залишалося рукою подати, несподівано перед дівчинкою щось впало в калюжу, обливши брудом з голови до ніг.

Леся поглянула вниз і побачила річ, схожу на іграшкову планету Сатурн. Дівчинка розлючено пожбурила її ногою і, відлетівши досить далеко, іграшка зникла в іншій калюжі.

Ця історія остаточно зіпсувала настрій Олесі, тому вдома, щоб хоч якось заспокоїтися, дівчинка дуже швидко виконала домашнє завдання і влаштувалася в ліжку дивитися улюблений фантастичний серіал. Та все пережите за день настільки засмутило та втомило Лесю, що незабаром очі заплющились і вона не помітила, як заснула...

— Прокинься! Та прокинься ж ти, дурне дівчисько!

Олеся розплющила очі, проте відразу вирішила, що, як і раніше, спить. А ви б не подумали так само, якби раптом побачили в дзеркалі своєї кімнати незнайомого тринадцятирічного рудоволосого хлопчика, який до того ж назвав вас «дурним дівчиськом»? І що найголовніше, цього хлопчиська не було в кімнаті, тільки відображення в дзеркалі!

— Нарешті прокинулась, — заявив незнайомець. — Негайно поверни мені талісман!

— Який ще талісман? — запитала дівчинка й, щоб остаточно переконатися, що більше не спить, ущипнула себе за руку. Олеся відчула легкий біль, тож сумніву не було, вона прокинулась.

— Талісман часу. Я взяв його в школі, щоб зробити домашнє завдання зі стабілізації часового потоку, а він вислизнув у мене з рук. Я бачив, як він упав у калюжу біля тебе, тож не варто вигадувати, що не розумієш, про що йдеться, а краще відразу поверни талісман законному власнику.

— То це ти мене оббризкав! — вигукнула дівчинка й відразу замовкла.

Справді, невже нині, коли в її дзеркалі з’явився незнайомий хлопчик, вона витрачатиме час на сварку? Чи не краще з’ясувати, хто він і як потрапив у дзеркало? Тільки подумавши про це, Олеся звернула увагу на ще одну дивну обставину: коли талісман упав у калюжу, навколо не було нічого, звідки б він міг звалитися! Все це настільки зацікавило Лесю, що вона
вирішила будь-що одержати відповіді на всі свої запитання. І почне вона з головного.

— Хто ти? — суворо запитала дівчинка в дивного гостя.

Хлопчик гордо подивився на неї і відповів:

— Я упорядник часу Гліб, — а потім, подумав і додав: — І не думай, що я не справжній упорядник, бо ще вчуся в школі. Всі навколо захоплюються моїми успіхами і вважають професіоналом.

— Упорядник часу? — здивовано перепитала дівчинка. — Невже такі існують?

Гліб обурено подивився на Лесю.

— А ти вважаєш, що час погодиться постійно плинути
в одному напрямку, якщо його ніхто не контролюватиме?

— А хіба час живий? — недовірливо поцікавилась дівчинка.

Хлопчик знизав плечима.

— В упорядників немає однозначної відповіді на це запитання. Одні вважають — що живий, а інші, що є ще хтось, хто теж впливає на часовий потік і постійно намагається зруйнувати його. Колись я обов’язково розгадаю цю таємницю.

Олеся захоплено подивилась на дзеркального гостя. Гліб піймав її погляд і самовдоволено посміхнувся. Йому дуже сподобалося, як нова знайома дивиться на нього, але часу насолоджуватися цим хлопчина не мав.

— Все, досить базікати. Поверни мені талісман, —
вже більш лагідно сказав він.

— Але в мене його немає, — знизавши плечима, відповіла Леся. — Мабуть, він все ще лежить у калюжі. Та не хвилюйся, завтра дорогою до школи я обов’язково знайду його й віддам тобі, тільки не знаю, як це зробити, ти ж у дзеркалі.

— Тобто, як це — немає! Як це — завтра! Ти не розумієш, що кажеш! — розлютився хлопчик. — Якщо до світанку талісман не повернеться в головну годинникову вежу упорядників, то на Землі змішаються часи й ніхто й ніколи не зможе привести до ладу часовий потік.

— І що ж нам робити? — злякано запитала дівчинка.

— Потрібно негайно піти й знайти талісман, — рішуче відповів Гліб.

Леся подивилася на годинник. До півночі лишалося двадцять хвилин. Дівчинка вже хотіла сказати, що серед ночі нізащо не піде на вулицю, та ще й сама, але раптом подумала: «А що, як Гліб слушно говорить, і якщо я не знайду талісман уночі, то завтра вже буде запізно й наш світ зникне в зруйнованому часовому просторі?»