нові підказки

День проходив у звичному ритмі. Джейкоб приймав замовлення одне за одним, спілкувався з пасажирами та ненав'язливо розпитував про обстановку в місті, збираючи корисну інформацію. Проте під час обіду він зазвичай мав перерву, і сьогодні вирішив використати цей час, щоб перекусити на околиці Талси, де завершив своє останнє замовлення.

Знайшовши перше кафе на об'їзній дорозі, він припаркував автомобіль і зайшов всередину. У кафе було затишно, хоча й досить просто — типовий придорожній заклад, де водії та мандрівники зупиняються на перепочинок. Джейкоб обрав столик біля вікна, звідки відкривався вид на дорогу. Швидко підійшла офіціантка, і Джейкоб зробив замовлення.

Очікуючи на обід, він спостерігав за дорогою за вікном. Тут рух був досить активним. Легкові автомобілі мчали вперед, кожен зі своєю метою — хтось поспішав на роботу, хтось додому. Вантажівки, завантажені товарами, повільніше, але впевнено рухалися в різні напрямки, нагадуючи великих стомлених звірів, що невпинно працюють, перевозячи важкі вантажі. Їхні мотори гули в такт, створюючи постійний шумовий фон.

Увагу Джейкоба привернула лише зграя байкерів, які раптово з'явилися на дорозі. З ревом двигунів вони пролетіли повз, мов грім серед ясного неба, створюючи яскравий контраст із звичайним рухом транспорту. Байкери, одягнені в шкіряні куртки з яскравими нашивками, випромінювали впевненість і свободу, яку відчувалась навіть на відстані.

Джейкоб помітив, що відвідувачі кафе, як і персонал, наче напружено стежили за байкерами, уникаючи прямих поглядів у їхній бік. Було видно, що ці люди щось знали, щось таке, що змушувало їх бути насторожі. Можливо, байкери мали якусь репутацію або їхня поява означала щось більше, ніж просто випадковий проїзд.

Джейкоб ще раз поглянув на дорогу, згадавши, що навіть у цьому, здавалося б, звичайному місці, може ховатися безліч загадок і небезпек. Глибоко занурений у свої думки, він не помітив, як офіціантка тихо підійшла до його столика з обідом та кавою. Вона, здавалося, намагалася не привертати зайвої уваги, і лише коли поставила страву перед ним, Джейкоб згадав про своє питання.

— А хто ці байкери? — запитав він, поглядаючи в бік вікна, де вони щойно промчали.

Офіціантка спочатку знизала плечима, неначе не хотіла відповідати, але, помітивши гаманець у його руках і можливість отримати щедрі чайові, схилилася ближче й тихо прошепотіла:

— Це місцева банда, "Вовки Прерій". Всі їх тут бояться. Ніхто не хоче мати з ними справу. Краще не лізьте в їхні справи, якщо цінуєте своє здоров'я.

Вона швидко випрямилася, ніби прагнула уникнути затримки поруч із Джейкобом. У її голосі відчувалася не лише обережність, а й певна тривога, наче навіть просте згадування про байкерів могло призвести до неприємностей.

Джейкоб залишив їй щедрі чайові, вдячний за інформацію, хоч вона й не була дуже детальною. Він почав обідати, повільно смакуючи їжу та ковтаючи каву, обмірковуючи почуте.

"Вовки Прерій"… Такої банди не було, коли я був молодим. Талса тоді виглядала зовсім інакше — спокійне, майже провінційне місто, де навіть поодинокі злочини здавалися чимось далеким і абстрактним. Люди жили своїм звичним життям, і навіть найгірші ситуації виглядали легшими, ніж тепер.

"А тепер що?" — думав Джейкоб, гірко всміхаючись. Місто, яке він знав і любив, зазнало змін. Небезпека тепер ховалася не лише в темряві, а й під яскравими променями денного світла. Банди, окультисти, зникнення — все це стало частиною нового обличчя Талси.

"У мої молоді роки, — міркував Джейкоб, — не було таких банд, що тероризували ціле місто. І ніколи не відчувався цей моторошний страх, що загроза може прийти звідусіль. Але тепер усе змінилося. І хтось мусить це зупинити. Хтось має повернути місту спокій".

Закінчуючи обід, Джейкоб усе більше переконувався, що його місія — не просто випадковість. Можливо, саме через ці зміни в місті він повернувся сюди після всього пережитого. Можливо, саме він мав очистити Талсу від темряви, що почала поглинати її зсередини.

Вийшовши з кафе, Джейкоб попрямував до своєї машини, припаркованої на узбіччі біля об'їзної дороги. Він одразу помітив, що на цій ділянці не було жодного з тих загадкових символів секвої, які він бачив по всьому місту. Це його здивувало. Всі ці знаки зазвичай з’являлися в найрізноманітніших місцях: на стінах житлових будинків, парканах, навіть на дверях магазинів. Але тут, у цій частині міста, символів не було жодного.

Він підняв голову і озернувся, намагаючись зрозуміти, чому опинився в цьому місці. Промислова зона, в якій він знаходився, виглядала досить похмуро. Високі, здавалося, безкінечні металеві паркани оточували великі складські приміщення, деякі з яких явно були покинуті. Величезні залізні ворота, зламані та іржаві, виглядали так, ніби їх залишили напризволяще. Деякі будівлі частково зруйнувалися, їхні стіни обсипалися, а дах у багатьох місцях був пробитий. Подекуди можна було побачити території, зарослі бур’янами, де давно вже не було жодного руху.

Джейкоб помітив, що ця промислова зона мала вигляд побудованої у давні часи. Вона, здавалося, зберігала спогади про часи, коли тут кипіла робота, заводи працювали на повну потужність, а люди щодня приходили сюди. Тепер більшість території виглядала закинутою та забутою. Лише іноді можна було помітити ознаки життя: кілька припаркованих вантажівок і кілька робітників, які вантажили щось у віддаленому кутку. Дорога, якою проїжджали автомобілі, була зношена, а асфальт давно потребував ремонту. Вдень, коли трафік був інтенсивним, це місце ще залишалося частиною міста, але з настанням ночі воно безсумнівно перетворювалося на пустку.