біг по колу

Джейкоб заглибився у дослідження, намагаючись скласти загальну картину з тих небагатьох згадок, які знайшов. Його дедуктивні здібності підказували, що ці події не випадкові, а взаємопов'язані. Однак у нього не було достатньо доказів, щоб зрозуміти справжній масштаб того, що відбувається.

Його думки крутилися навколо загадкових зборів у парках і тих символів, які він бачив на стінах. Джейкоб почав припускати, що ці вогні можуть бути частиною якоїсь великої і складної гри, за якою стоїть невидима сила, що поступово розкриває свої наміри.

Врешті решт він дійшов до висновку, що вся ця історія може бути якось пов’язана з районом міста під назвою «Секвоя». Можливо з ним пов’язана розгадка.

Він вирішив почати своє розслідування з ретельного вивчення району Секвоя. Джейкоб дослідив інформацію про розташування, географію та населення, але не знайшов нічого, що б вказувало на зв'язок із окультистами. Назва району, як виявилось, походила не від дерева секвоя, а від імені індіанського вождя, що ще більше заплутувало справу.

Вирішивши діяти обережно, Джейкоб розробив план непомітного дослідження району. Йому на користь грала його професія таксиста — машина таксі здавалася природною частиною міського пейзажу.

Район Секвойя був тихим і нічим не примітним місцем у Талсі. Уздовж вулиць стояли скромні одноповерхові будинки, кожен з акуратною галявиною і рідкісною огорожею. Будинки були дещо старші, але біля них були клумби та поштові скриньки, що створювало відчуття затишку і свідчило про характер мешканців. Район був переважно житловим, з невеликою кількістю комерційних об'єктів і спокійною атмосферою. Вулиці були вузькими та прямими, по обидва боки зростали великі дуби, що давали затінок і приємне усамітнення.

Коли Джейкоб проїжджав вулицями у своєму таксі, він не міг позбутися відчуття, що під поверхнею цього мирного району щось ховається. Особливо його зацікавило кладовище. Воно виглядало як звичайне місце останнього спочинку, але він не міг позбутися відчуття, що там може бути заховано щось важливе.

Найяскравішою особливістю району був цвинтар. Цвинтар прилягав до жвавої дороги, створюючи дивний контраст між напруженим життям і урочистою тишею. Цвинтар був старим, з добре збереженими надгробками і статуями, що позначають могили. Високі старі дерева відкидали довгі тіні, ковані залізні огорожі оточували їх, а ворота як зазвичай були напіввідчиненими. Атмосфера не була тривожною, але вона була таємничою, наче люди, що жили поблизу, приховували давно забуті секрети.

Джейкоб вирішив уважніше придивитися до кладовища, щоб знайти підказки, що пояснюють його страхи. Він повільно йшов територією, розглядаючи старі надгробки, статуї ангелів, які, здавалося, дивилися на нього, і ряди старих дубів, які безмовно тягнуться вгору. Його очі шукали що-небудь незвичайне, що виділялося б у тиші.

Кладовище, яке знайшов Джейкоб, було воістину моторошним місцем, де час, здавалося, зупинився. Старі залізні ворота, прикрашені іржавими візерунками, скрипіли на вітрі, вітаючи тих, хто наважувався увійти на територію. Вузька стежка, що вела від входу, пробиралася крізь густі кущі та мертві дерева. Мертві гілки хрустіли під ногами, і Джейкобу здавалося, що за кожним його кроком стежать.

У центрі цвинтара стояв ряд старих надгробків. Більшість із них були вкриті мохом і з часом сильно зруйнувалися. Написи на надгробках були майже нерозбірливі, наче спогади тих, хто тут спочивав, ось-ось зникнуть разом із ними. Великі склепи, прикрашені кам'яними горгульями, здавалося, дивилися на Джейкоба порожніми очницями, немов попереджаючи його про небезпеку. Статуї ангелів з розпростертими крилами і схиленими головами доповнювали похмуру атмосферу цього місця. Деякі з них були без голів, зруйновані часом або чиїмось злим наміром.

Між надгробками густо росли бур'яни, а на старих деревах зрідка вили гнізда ворони, сповнюючи тишу криком, що луною розходився усім цвинтарем. У повітрі витав важкий запах вогкості та сирої землі. Усе це створювало атмосферу, немов це місце було давно забуте живими і віддане на милість темних сил.

На задньому фоні, за рядами могил, виднілася занедбана каплиця, яку рідко відвідували. Вітражі були розбиті, і лише кілька шматочків кольорового скла мерехтіли в променях сонця, що пробивалися крізь густе листя. Каплиця виглядала так, ніби могла обвалитися в будь-який момент.

Коли Джейкоб йшов далі, його переслідувало відчуття, що за ним уважно спостерігають з усіх куточків цього місця. Це була зона, де час зупинився, де панувала похмура атмосфера, і де кожен звук звучав гучніше, ніж насправді. Хоча на кладовищі не було видно нікого, Джейкоб відчував незриму присутність, що викликала в ньому тривогу.

Саме тут, серед цієї моторошної тиші, до нього йшов чоловік з лякаючим виглядом.

Поки Джейкоб уважно оглядав одну з ділянок, до нього наблизився наглядач кладовища. Це був літній чоловік з похмурим обличчям і глибокими зморшками, які вразили його шкіру. Він носив старий капелюх, що, здавалося, пам'ятав багато років служби на цьому місці.

— Вибачте, пане, — промовив наглядач, його голос був хрипким, але не грубим. — Що ви тут робите?

Джейкоб, не бажаючи викликати підозри, відповів спокійно:

— Я шукаю щось незвичне. Мене цікавить місцева історія, і я хотів би дізнатися, чи не помічали ви тут чогось особливого? Можливо, щось, що не здається вам дивним відбувалось тут недавно?