Частина 4

   Що ж робити далі і куди податися? Перш ніж поїхати світ за очі, Кіра вирішила провідати свою матір у клініці, де її утримували. Шляхом до свого міста, вона все ще розмірковувала над історією Йайа. Виявляється, іноді батьківська любов, у своєму сліпому бажанні захистити від негараздів своє чадо, здатна зруйнувати його життя. Зустрілися два молодих серця, покохали і хотіли створити родину, але втрутилася сліпа батьківська опіка і обманом зламала їхні долі. Адже навряд чи Мурад був щасливий у шлюбі з нелюбою жінкою, якщо проніс кохання в серці до Йайа до самої смерті. А вона так і померла самотньою, залишаючись вірною своєму першому і єдиному коханню.

Приватна клініка для душевно хворих перебувала за містом і являла собою білу двоповерхову будівлю з прилеглим садом, обнесену високим парканом; щось на кшталт санаторію, де хворим надавався надійний догляд за чималі гроші пацієнтів. Добре, що мати мала пенсію і були гроші на рахунку, залишені турботливим чоловіком.

Кірі хотілося побачити матір, побути поруч, притулитися до неї, як у дитинстві, коли здавалося, що всі проблеми зникнуть і мама захистить... I хоча вона не була улюбленим чадом, але її тягнуло до матері, як несвідомо тягне кожну дитину. Побачивши її, Кiра зрозуміла, що від матері залишилася одна оболонка: жінка сиділа, дивлячись в одну точку перед собою, і не впізнавала своє дитя. Від цієї дійсності  біль скував серце доньки. Вона обійняла маму і довго так сиділа і плакала, згадуючи своє дитинство. Донька почала розчісувати материнське волосся, розповідаючи тій історії з їхнього життя, де вони робили щось спільно: коли мати вчила Кіру шити для ляльок; коли вони разом пекли різдвяне печиво; коли влаштовували всією родиною пікніки... Виявилося, що багато щасливих моментів збереглося в пам'яті. Аж раптом мати запитала:

- Тато помер? Адже так?

Короткий проблиск свідомості відвідав жінку. Донька не стала брехати і вимовила:

-Так, мамо, тато помер цієї весни.

Жінка знову занурилася в себе, у свої спогади.

Мати все життя була щаслива і шалено кохана своїм чоловіком. Кіра пам'ятала, як батьки постійно трималися одне одного, наче папуги-нерозлучники, і завжди намагалися усамітнитися від дітей; іноді вирушали в подорожі тільки вдвох, залишаючи дочок на бабусю з дідусем. Така ось ідилія у них була. Маючи перед очiма такий приклад взаємного кохання, Кіра прагнула подібного особистого щастя, і задавалася питанням, що за прокляття лежить на ній самій, якщо це не вдається.  Батько так обожнював свою дружину, що не дозволив навіть найняти доглядальницю, коли мати захворіла, а доглядав за нею особисто від ранку до ночі: готував, мив, годував, прав, гуляв із нею... Пам'ятається, він навіть речі вибирав і купував їй сам. А потім у нього виявили рак, оперувати було пізно, батько почав втрачати сили, і довелося помістити матір у клініку, де їй могли надати належний догляд. Люблячий чоловік розумів, що це вже назавжди і не зміг пережити розставання з дружиною. Не витримавши душевних мук, він наклав на себе руки, перерізавши вени.

Ось і зараз, у коротку мить свідомості, мати згадала не про своїх дітей, а про гаряче коханого чоловіка. Ну що ж, принаймні вона прожила з ним довге щасливе життя, про що самій Кірі доводилося тільки мріяти... І чому щастя не передається генетично?! Зате деменція є спадковою. Скільки ж років їй самій залишилося до фатального вироку лікарів? Звичайно, цього може і не статися, але з її ж то везінням...

Роздуми на цю тему перервав телефонний дзвінок від Сільвії:

- Привіт, вирвалася від своїх спиногризiв і одразу ж дзвоню тобі. Про що ти хотіла поговорити?

- Сільвіє, я хотіла розпитати тебе про Йайа, - і Кіра розповіла їй неймовірну історію про зустріч із колекціонером антикварних флаконів. Дослухавши до кінця, Сільвія прокашлялася і своєю чергою розповіла все, що знала про життя колишньої сусідки.                                   

      Виявилося, що вона була єдиною дочкою дипломата. У пору її молодості батько отримав призначення на посаду посла в Туреччині. Саме там Йайа і познайомилася з Мурадом, сином простого аптекаря. Між ними спалахнуло кохання, але батькам дівчини це зовсім не сподобалося, вони мали зовсім інші плани на майбутнє своєї доньки. Батько змусив Йайа поїхати вчитися в Європу, а пізніше вона отримала листа про раптову смерть коханого. Горе і страждання дівчини до уваги не бралися. Вона ж не бачила сенсу повертатися додому, де б усе нагадувало про Мурада. Амбітні батьки зайшли ще далі й повідомили турецькому юнакові про раптову смерть їхньої доньки. Це звело нанівець усі ризики небажаного союзу. Ось так було розбите її серце раз і назавжди. Йайа так і залишилася самотня і бездітна, але за своїм особистим вибором. Все своє життя вона зберігала пам'ять про того юнака і більше не змогла полюбити знову. Можна тільки уявити, що відчула Йайа, коли зустріла Мурада через багато років, живого й неушкодженого; тоді й розкрилася правда про підступність батьків, які зламали долю власної дочки.

-Така ось сумна історія, подруго. А з єдинорогом і справді вийшла цікава історія. Треба ж, такий неймовірний збіг! Адже я нічого не знала про флакон, вважаючи його просто скляною фігуркою.

Але Кіра не вважала це збігом, а скоріше знаком долі, який їй належало розгадати.  Вона ще довго просиділа мовчки поруч із матір'ю, гладячи ту по руці.

Коли нарешті вона вийшла з клініки, то вже напевно знала, як слід вчинити: загадку єдинорога було розкрито, то ж слід було повернути флакон у сім'ю Мурада.

   Кіра купила квиток і того ж дня вирушила назад до столиці. У літаку вона розмірковувала про долю двох закоханих сердець, щастю яких не дано було статися. Але вони обидва пронесли те перше кохання через усе життя. Яка романтична і водночас сумна історія! Прощаючись із єдинорогом, дівчина востаннє відкрутила кришку флакону і вдихнула його аромат: він був наповнений спогадами і зберігав пам'ять про вічну любов.