Частина 3

   За кілька днів швидкий поїзд ніс струнку брюнетку в теплі краї. Кіра сиділа в кріслі і милувалася пейзажем, що проносився за вікном. Навпроти розмістився огрядний чоловік і не соромлячись роздивлявся її. Це дратувало! Не можна сказати, що Кіра відчувала відразу до повних людей, просто чоловіки її не цікавили на даному етапі життя, від слова "взагалі". Після перенесених нещасть їй хотілося пожити виключно для себе, приділити час собі коханій, яка так довго залишалася в забутті. Як же правий був дотепник Оскар Вайльд, який написав одного разу, що "любов до себе - це роман на все життя"! Так, сама себе не зрадиш, не відкинеш. Тому Кіра зовсім не хотіла пов'язувати себе новими стосунками, просто була не готова знову віддавати всю себе іншій людині. Крім того, і давати вже було нічого, для початку слід було самій наповнитися новими силами.

   Шлях лежав на південь країни, де мешкала відома парфум-маніячка на ім'я Елен, якій належала найбільша колекція парфумів у Європі. Не зовсім, звичайно, узбережжя, але до моря звідти рукою подати. Кіра знайшла її через інтернет, зателефонувала і домовилася про зустріч.

Вийшовши на перон, вона взяла таксі і дісталася за адресою. Елен, елегантна жінка середніх років, довго розглядала флакон, вивчала його запах і про щось розмірковувала. Потім звернулася до Кіри із запитанням:

- А звідки до вас потрапив цей флакон?

Вислухавши коротку історію придбання, Елен, нарешті, сказала:

-Мені невідомий цей аромат, судячи зі складу, він східного походження. Але флакон вартий особливої уваги! Це антикварна річ і може коштувати чимало. Якщо Вам цікаво, я можу дати координати мого знайомого, він колекціонує стародавні пляшечки й можливо зможе допомогти з інформацією.

Трохи розчарована, Кіра подякувала колекціонерці та взяла візитівку її знайомого.

На зворотному шляху, сидячи в таксі, вона тримала флакон у руках і розмірковувала про те, які ж секрети зберігає Єдиноріг?

Море було за годину їзди від міста. Ступаючи по воді вздовж берега, Кіра насолоджувалася моментом. Вона підняла голову і заплющила очі, ловлячи теплі сонячні промені на своєму обличчі. Легкий вітерець тріпав коротко обстрижене волосся: новий стиль був їй до лиця і навіть додавав зухвалості. Ось воно, море! Як же вона скучила за плескотом хвиль і запахом свіжого бризу! Їй згадалися моменти весільної подорожі на яхті... Усе-таки були присутні якісь швидкоплинні щасливі спогади про її минуле життя. Щоправда, від того щастя залишилися лише осколки.  Думки починали набувати похмурого характеру, а тому слід було змінити тему роздумів. Останнім часом Кіра почала всерйоз працювати над собою: сортувати все, що спадає на думку, і відсівати непотрібне. Лікар попереджав її, що необхідно уникати стресів за всяку ціну, інакше вони можуть спровокувати повернення хвороби. А цього їй хотілося найменше на світі. Адже судячи з усього, саме довге життя в постійному стресі стало причиною її захворювання. Краще подумати про щось добре і приємне.

Зараз, після всіх пройдених випробувань, Кірі хотілося тільки балувати себе. Вона на це заслужила! Адже, врешті-решт, у неї була тільки вона сама, і кому, як не їй, належало піклуватися про себе. Кіра крокувала по воді взад і вперед, закотивши джинси, поки сонце не сіло за горизонт.

Вирішивши затриматися в цих краях на деякий час, вона оселилася в місцевому готелі. Лежачи в ліжку і дивлячись на повний місяць у вікні, дівчина довго не могла заснути і все розмірковувала про Йайа і про дивну спадщину, отриману від неї. Що ж за таємницю зберігав цей єдиноріг? І що мала на увазі подруга, передаючи їй кришталеву фігурку? Можливо, тоді Сільвія побачила зацікавлення дівчини цією дрібничкою; а можливо, вклала у свій дар якийсь таємний сенс?

Кіра згадувала їхні розмови того вечора. Йайа була дивовижною жінкою: у ній відчувалася незламна сила і водночас світло! Вона стільки побачила на своєму віку і стільки пережила... Здається, вона розповіла тоді про своє єдине кохання: якась дуже зворушлива історія, що закінчилася трагічно, подробиці Кіра не пам'ятала. Ось так, жила людина, кохала, сподівалася, страждала, а потім померла, і всі її переживання пішли разом із нею і перетворилися на забуття. Так само колись станеться і з нею самою. Або, можливо, забуття настане раніше саме в неї, адже мати була всього на якихось десять років старша за Кіру, коли проявилися перші ознаки деменції. Хто знає, чи не спіткає і її та сама доля?! Адже ця хвороба спадкова.

Але який це має стосунок до єдинорога?! І чого вона вчепилася за цей флакон?! Хоча Кіра розуміла: все, що відволікає її від похмурих думок про невизначене майбутнє, вже саме по собі є хорошою і корисною справою.

Подібні думки хороводом крутилися в її голові й непомітно для себе дівчина заснула. Їй снилися невідомі далі з райдужними горизонтами, де пустували стада вогняних єдинорогів.

   Ранок видався сонячним. Кіра прокинулася в чудовому настрої і після сніданку подалася до пляжу. Вона ніжилася на теплому піску і почуття повної безтурботності затопило її душу. Ось це справжня терапія для душі й тіла! Тому вона тут!

І чому самотні люди завжди прагнуть виїхати на море? Невже вони сподіваються знайти тут вирішення своїх проблем? А може, тут вони зустрічаються одне з одним і створюють пари? Цікава теорія! Кіра посміхнулася цій думці. Боже, як же давно вона не сміялася взагалі!!!! Адже навіть посміхатися почала зовсім недавно, і то лише після того, як прийняла рішення бути щасливою, не дивлячись ні на кого і ні на що! Та й привід був: вона вижила!

До речі, море приваблює не тільки розбиті серця. Багато письменників і художників творять свої шедеври під плескіт хвиль і шум прибою. Кірі згадалося, як одного разу під час морської подорожі, вони з чоловіком зустріли одну відому англійську письменницю, яка жила в Туреччині на яхті зі своїм котом. Причому вона стояла виключно на якорі далеко від берега, мабуть морська вода і відсутність людей надихали її талант. А ще був один славетний художник, який мешкав з молодою коханкою на своєму кораблі, придбаному у військових і переобладнаному ним самим під старовину.  Він використовував для якірної стоянки безлюдні мальовничі бухти турецького узбережжя, що приваблювали його своєю тишею.