Від авторки

Дорогі читачі, мої найрідніші!

Цю книгу я писала з думкою про вас. І про нього — про Київ. Моє місто, моє серце, моя душа.

Коли я завершила останню сторінку, за вікном уже світало. Я сиділа й дивилася на золоті куполи, що пробивалися крізь ранковий туман, і раптом зрозуміла: ця історія — не моя. Вона — наша. Кожного, хто хоч раз гуляв Хрещатиком, слухав шум каштанів, дихав дніпровським вітром, закохувався й вірив, що дива можливі.

Я виросла серед цих вулиць. Я пам'ятаю, як пахне Київ після дощу — мокрим асфальтом, бузком і свіжим хлібом із пекарні на Подолі. Я пам'ятаю, як бабусі продають калину біля метро, як закохані цілуються на мосту Патона, як сміються діти в Маріїнському парку. Усе це — в моїй крові, в моїх словах, у моїх героях.

Я присвячую цю книгу всім киянам. Тим, хто зараз тут, і тим, хто далеко, але носить Київ у своєму серці. Тим, хто будує, кохає, мріє, вірить. Тим, хто, як мої герої, проливає сік на костюм і знаходить у цьому своє щастя.

І ще я присвячую її самому Києву. Моєму рідному, вільному, прекрасному місту. Тому, яке завжди чекає на нас удома. Тому, яке сяє вогнями вночі й усміхається сонцем удень. Тому, яке, як і моя родина за цим столом, ніколи не зраджує.

Я завершила книгу, але не завершила свою любов. Якщо чесно, я плакала, коли ставила останню крапку. Не тому, що сумно. А тому, що дуже вдячна. Вдячна вам, що ви були зі мною всі ці сторінки. Вдячна кожному, хто відкриє цю історію й дозволить їй зігріти своє серце.

Я вірю, що в кожного з нас є своє таксі, яке везе додому. Своя Марічка, свій Максим, свої коти й свій каштан, що падає на голову в найслушніший момент.

Тримайтеся одне за одного. Любіть своє місто. І пам'ятайте: Київ — це не просто місто на мапі. Це — стан душі.

До нових зустрічей. На сторінках. Або на Хрещатику — під каштанами.

З найщирішою любов'ю,

ваша авторка

Київ, літо, вечір, коли пахне бузком і вітром з Дніпра 💙💛