9

Частина 9. Де ролики стають зброєю, а бабуся— головною героїнею лікарні

Субота. 12:00. Парк імені Тараса Шевченка. Сонце світить, вітер грає в листі, а ми зібралися тут усією компанією, щоб навчитися кататися на роликах. Ідея належала Гоші, який запевнив нас, що «це легко» й «я навчу вас за пів години».

— Якщо я впаду, — кажу я, стоячи на роликах і тримаючись за лавку, — ви ніколи не побачите моїх віршів.

— Якщо ти впадеш, — усміхається Андрій, — я запишу твої вірші під диктовку.

— Ти — романтик, — кажу я.

— Ти — моя муза, — відповідає він.

— Досить цілуватися! — кричить Гоша з іншого кінця майданчика. — У нас тренування!

Він стоїть на роликах, тримаючи руки в боки, і виглядає як професійний інструктор. Поруч — Денис, який тримається за дерево й намагається не впасти, і Макс, який уже відкотився на п'ять метрів, тримаючи рівновагу з ідеальним спокоєм.

— Макс, ти — робот, — каже Денис.

— Я просто не панікую, — відповідає він.

— Це одне й те саме, — бурчить Денис.

Даша приїхала з Павлом. Вона в яскраво-зеленому светрі, на роликах, і вже встигла впасти три рази, але сміється.

— Це — найкращий день у моєму житті! — кричить вона.

— Ти впала тричі! — нагадує Павло.

— Це робить його ще кращим! — запевняє вона.

Катя приїхала з Оленою. Катя — у спортивному костюмі, з рішучістю в очах. Олена — у легкій сукні, зі скептичним виразом обличчя.

— Я не буду кататися, — заявляє Олена.

— Чому? — питає Катя.

— Бо я не хочу бути посміховиськом.

— Це — частина веселощів! — каже Катя.

— Для тебе — веселощі. Для мене — катастрофа.

Але Катя вже схопила її за руку й потягла на майданчик.

13:00. Починається навчання.

Гоша виступає як інструктор. Він показує, як правильно стояти, як відштовхуватися, як гальмувати.

— Головне — не боятися падати, — каже він. — Падіння — це частина навчання.

— Я вже впала п'ять разів, — каже Даша.

— Ти — профі, — усміхається Гоша.

— Я — чемпіонка з падінь, — гордо заявляє вона.

Я намагаюся відштовхнутися. Ролики їдуть. Я лечу. Андрій підхоплює мене, і ми сміємося.

— Я впаду, — кажу я.

— Я спіймаю, — каже він.

— А якщо не спіймаєш?

— Тоді я впаду разом із тобою.

Він цілує мене в лоба. Я тану.

Але в цей момент ми чуємо крик. Катя розігналася й летить прямо на бабусю Ніну, яка сидить на лавці й спостерігає за всім.

— Бабусю! — кричить Катя. — Стороніться!

Але бабуся не встигає. Катя врізається в неї, і вони падають на землю.

Усі завмирають.

Бабуся лежить на землі, тримаючись за руку. Вона бліда.

— Бабусю! — кричу я, підбігаючи.

— Усе добре, — каже вона слабким голосом. — Я просто... впала.

— Вона впала на вас! — вигукує Катя. — Я впала на вас! Я винна!

— Ти не винна, — каже бабуся. — Це — нещасний випадок.

— Ми викличемо швидку! — каже Гоша.

— Не треба швидкої, — каже бабуся. — Я просто полежу.

— Бабусю, у вас, можливо, перелом, — кажу я. — Ми їдемо в лікарню.

14:00. Лікарня. Ми сидимо в коридорі. Усі — на роликах, але вже без них. Катя плаче. Олена тримає її за руку. Гоша ходить туди-сюди, нервово накручуючи пасмо волосся.

— Я вбила бабусю, — шепоче Катя.

— Ти не вбила її, — каже Олена. — Вона жива.

— Вона лежить у лікарні через мене!

— Це — нещасний випадок.

— Я — нещасний випадок, — ридає Катя.

Із кабінету виходить лікар.

— Хто тут родичі пані Ніни?

— Ми, — кажу я, підводячись. — Як вона?

— Вивих плеча, — каже лікар. — Гіпс. Потрібен спокій. Вона буде в порядку, але їй потрібен час.

— Вона жива? — питає Катя.

— Вона жива, — усміхається лікар. — І дуже смілива. Вона сказала, що ніколи не відчувала себе такою молодою.

— Вона сказала це? — я здивована.

— Так, — каже лікар. — Вона сказала: «Скажіть тій дівчині, що я пробачила її. І що вона має купити мені тістечко».

15:00. Ми заходимо в палату. Бабуся лежить у ліжку, права рука в гіпсі. Вона виглядає втомленою, але усміхається.

— Бабусю, — кажу я, підходячи до неї. — Як ви себе почуваєте?

— Я почуваюся як героїня, — каже вона. — Я вижила після падіння з роликів. І вижила після удару від Каті.

— Я так винна, — каже Катя, підходячи до ліжка. — Я не хотіла.

— Я знаю, — каже бабуся. — І я не тримаю на тебе зла. Але ти маєш виконати одну умову.

— Яку?

— Ти маєш навчитися кататися на роликах, — каже бабуся. — Щоб я могла подивитися на тебе з лавки й посміятися.

Усі сміються.

— Я навчуся, — каже Катя. — Я обіцяю.

— Я буду твоїм тренером, — каже Гоша.

— Ти будеш моїм тренером? — Катя дивиться на нього з надією.

— Так, — каже він. — Але я не гарантую, що ти більше нікого не зіб'єш.

— Я постараюся, — усміхається вона.

17:00. Ми виходимо з лікарні. Бабуся залишається на ніч. Вона махнула нам здоровою рукою й сказала: «Принесіть мені тістечко. І кота. Я хочу побачити Космоса».