8

Частина 8. Де сцена чекає на героїв, а музика лікує рани (навіть якщо струни тріщать)

Вівторок. 10:00. Перукарня «Шедевр» (або як вони самі себе називають).

Даша витягла мене сюди під приводом «термінової модернізації зовнішності». Я, чесно кажучи, планувала прийти на концерт у своєму улюбленому светрі з котячими вусами, але Даша сказала, що якщо я з’явлюся в цьому «артефакті бабусиної епохи», то Андрій втече до тієї самої «двоюрідної сестри» вже назавжди.

— Сідайте, — сказав майстер на ім'я Жора з ірокезом кольору фуксії. — Яке бажання?

— Щось модне, — загадково промовила Даша, перш ніж я встигла відкрити рота. — Щоб усі ахнули.

— Давайте карамельний блонд із холодним відтінком, — сказала я, бо вчора бачила це в інстаграмі в якоїсь моделі.

Жора кивнув, змішав якісь баночки, завоняло аміаком на всю вулицю, і через пів години він сказав:

— Готово!

Я відкрила очі. Подивилася в дзеркало. І мовчки закрила їх знову.

— Жоро, — сказала я тоненьким голосом, — чому моє волосся кольору салат-латук?

— Це не салат, — образився він. — Це «малахітова енергія 2025». Дуже модно. Вас помітять.

— Мене помітить міліція як інопланетянку! — закричала я. — Я хотіла карамель, а вийшов газон, який стригли двічі на рік!

Даша схопилася за живіт від сміху. Вона ледь не впала з крісла, бо реготала так, що сльози текли по щоках і розмазували її туш.

— Не смішно! — заверещала я. — Я буду виглядати як жаба, яка вирішила піти на побачення!

— У вас є ще 20 хвилин, — сказав Жора, — можна перефарбувати у «розпечений мідь», але тоді волосся буде трохи… зеленувате на кінчиках.

— Нехай! Тільки щоб не як город!

Через 20 хвилин я мала волосся кольору мідної монети, яка пролежала в землі років сто. На кінчиках справді відливало болотом, але вже не так критично. Я видихнула.

— Я виглядаю як відьма, яка перегоріла на сонці, — сказала я.

— Ти виглядаєш епічно, — запевнила Даша, витираючи сльози. — Андрій точно не втече, бо буде в шоці щонайменше три дні.

12:00. Торговий центр. Магазин «Блиск» (назва бреше).

Даша затягла мене по сукню. Я хотіла звичайне чорне плаття, але Даша сказала, що на концерті всі будуть у чорному, а я маю бути «яскравою плямою серед сірості».

Вона обрала сукню такого кольору, якого немає в природі: фуксія з люрексом. Воно блищало так, що відбивало світло на стелю. Я вдягла його й відчула себе різдвяною ялинкою, яку хтось випадково облив блискітками.

— Дашо, я схожа на диско-кулю, яка втекла з 90-х, — прошепотіла я, виходячи з примірочної.

— Ти схожа на рок-діву! — вигукнула Даша. — Гоша на сцені буде в захваті!

— Мені не треба, щоб Гоша був у захваті, мені треба, щоб я могла в цьому сісти, не порвавши щось!

Я спробувала сісти на стілець — тканина неприємно натягнулася. Я спробувала підняти руки — блискітки посипалися на підлогу градом.

— Я залишу за собою світляний слід, наче равлик, — зітхнула я. — Але гаразд. Беру. Тільки якщо я впаду на сцені, це буде не я, це буде сукня-вбивця.

16:00. Репетиційна база. Гоша та його кошмар.

Гоша тренувався, як божевільний. Його пальці вже гули, але він мав бути ідеальним. Сергій знову зайшов «перевірити» — зі своєю противною усмішечкою.

— Готовий до провалу, малий? — спитав він, облокачуючись на підсилювач.

— Готовий до того, що ти будеш кусати лікті, — відповів Гоша, навіть не дивлячись на нього.

Він рвучко вдарив медіатором по струні «мі» з такою люттю, ніби вона була Сергієм, і раптом — БАЦ!

Струна з тріском лопнула, підскочила й врізалася прямо в лоб Денису, який сидів за барабанами.

— Ай! — закричав Денис. — Гоша, ти мені око вибив!

— Тобі не пощастило, що це було око, а не вухо, — засміявся Макс, — бо ти все одно не чуєш, коли я фальшивлю!

— Заткніться! — Гоша розгублено дивився на гітару, з якої стирчав нещасний обірваний кінець. — Як я тепер гратиму?!

Сергій закотив очі від сміху.

— Ось тобі й «рок-зірка». У тебе навіть струна не витримала твого таланту. Слухай, візьми мою запасну, — він кинув йому нову струну, але так, щоб вона впала на підлогу. — І не дякуй.

Гоша зціпив зуби, замінив струну тремтячими руками й пробурмотів:

— Дякую. Але на концерті я гратиму вдесятеро краще. Бо ти не витримаєш мого драйву — ні ти, ні твої струни.

Сергій пирхнув і вийшов. Але Гоша помітив: він нервував.

19:00. Біля входу в клуб. Зустріч світів.

Мася прийшла з Андрієм. Вона була в тій самій люрексовій сукні, яка блищала при світлі ліхтарів як НЛО, а волосся парувало зеленуватим серпанком на кінчиках. Андрій застиг.

— Ти… — він не міг підібрати слова.

— Якщо ти скажеш, що я схожа на жабу, — пригрозила Мася, — я тебе вдарю своєю сукнею. Вона важка, як бронежилет.

— Ти схожа на фею, яка переплутала портал і потрапила в 2007 рік, — сказав Андрій з обожнюванням. — Ти — неймовірна.

— Я — неймовірно смішна, — буркнула Мася, але всміхнулася.

Вони зайшли. Мася побачила Гошу, який стояв біля сцени й налаштовував гітару. Його обличчя було блідим від хвилювання. Вона підійшла.

— Привіт, — сказала вона. — Я — Мася. Я пишу вірші. Ти — той, хто зараз злякається сцени?

Гоша здивовано подивився на неї, на її блискучу сукню, на її волосся кольору старої міді.