51

Частина 51. Де Мася промовляє перше слово, а родина влаштовує свято

Вівторок. 10:00. Я сиджу на підлозі у вітальні, оточена іграшками, книжками й розкиданими кубиками. Мася сидить навпроти, дивиться на мене своїми великими карими очима й зосереджено жує край книжки.

— Мася, — кажу я, намагаючись привернути її увагу. — Скажи «ма-ма». Ма-ма.

Вона дивиться на мене, випльовує книжку й усміхається.

— А-а-а! — видає вона.

— Ма-ма, — терпляче повторюю я. — Ма-ма.

— А-а-а-а! — вона сміється, плескає в долоньки.

Я зітхаю, але всередині — тепло. Вона намагається. Вона ще маленька. Я знаю, що колись вона скаже.

Але я не знаю, що це станеться сьогодні.

11:30. Приходить Максим. Він сідає поруч, бере Мася на руки.

— Привіт, моя маленька зірко, — каже він. — Що ти робиш?

Мася дивиться на нього, і раптом, абсолютно чітко, вимовляє:

— Та-та!

Я завмираю.

— Що?

— Та-та! — повторює Мася й сміється.

Максим дивиться на неї, потім на мене. Його обличчя стає спочатку здивованим, потім — неймовірно щасливим.

— Вона сказала «тато»! — вигукує він. — Вона сказала моє ім'я!

— Вона сказала «та-та», — кажу я, намагаючись не ображатися. — Це не зовсім «тато».

— Це «тато»! — він кружляє Мася на руках. — Вона обрала мене!

— Вона просто вимовила перший склад, — кажу я. — Це не означає...

— Це означає! — перебиває він. — Вона любить тата більше!

Я дивлюся на нього, на Мася, яка регоче, і відчуваю, як усередині піднімається легке роздратування. Але водночас — радість. Вона сказала перше слово. Навіть якщо це «тато».

— Добре, — кажу я. — Вона сказала «тато». Але це тільки початок.

— Я знаю! — він сяє. — Але це — найкращий день у моєму житті!

— У твоєму житті було весілля, народження доньки...

— Це — найкращий! — запевняє він.

Я закочую очі, але всередині — любов.

12:00. Я дзвоню мамі.

— Мамо! — кажу я. — Мася сказала перше слово!

— Що?! Яке?! — кричить мама в слухавку.

— Вона сказала «тато», — кажу я.

— Тато? — мама розчарована. — А не «мама»?

— Не «мама», — зітхаю я. — «Тато».

— Це тому, що ви з Максимом постійно говорите про нього, — каже мама. — Вона чує це слово частіше.

— Можливо, — кажу я.

— Я приїду, — каже мама. — Я навчу її говорити «бабуся»!

— Мамо, вона ще маленька...

— Це не важливо! Я приїду!

Вона кладе слухавку.

Я дивлюся на телефон і зітхаю.

13:00. Приїжджає мама з величезною сумкою книжок.

— Я принесла книжки, — каже вона. — З великими картинками. І ми будемо вчитися говорити «бабуся»!

— Мамо, вона тільки що вимовила перше слово, — нагадую я.

— Це не перше слово, — заперечує мама. — Це перший склад. Справжнє слово буде «бабуся»!

Вона сідає на підлогу, бере Мася на руки, відкриває книжку.

— Ба-бу-ся, — промовляє вона чітко. — По-вто-рюй.

Мася дивиться на неї, потім — на книжку, потім — знову на неї.

— А-а-а! — видає вона.

— Ба-бу-ся! — наполегливо повторює мама.

— Та-та! — раптом каже Мася.

Мама завмирає.

— Вона знову сказала «тато», — каже вона розчаровано.

— Вона тренується, — кажу я.

— Вона глузує з мене, — зітхає мама.

— Вона просто вчиться, — сміюся я.

14:00. Приїжджає Ігор Петрович. Він тримає в руках новий метеорит (цього разу маленький, на підставці) і величезний плакат із зображенням Сонячної системи.

— Я чув, що Мася сказала перше слово! — каже він. — І я приніс їй подарунок! Щоб вона вчилася говорити правильно!

— Вона сказала «тато», — кажу я.

— Я знаю! — він сяє. — І я хочу, щоб вона вивчила «дідусь»!

Він сідає поруч із мамою, яка все ще тримає книжку.

— Ді-дусь, — каже він, тицяючи пальцем у плакат. — По-вто-рюй.

Мася дивиться на нього, потім — на маму, потім — знову на нього.

— Та-та! — каже вона.

— Вона знову! — вигукує мама.

— Вона просто тренується! — захищає Ігор Петрович. — Вона скоро скаже «дідусь»!

— Вона скаже «бабуся»! — заперечує мама.

— «Дідусь»!

— «Бабуся»!

— «Дідусь»!

Вони починають сперечатися, а Мася сидить між ними й сміється.

Я дивлюся на це й думаю: «Моє життя — цирк. Але я люблю цей цирк».

16:00. Максим повертається з роботи. Він застає маму, яка показує Масі книжку, Ігоря Петровича, який показує плакат, і Мася, яка сидить між ними й намагається дотягнутися до метеорита.

— Що тут відбувається? — питає він.

— Війна за перше слово, — кажу я. — Мама хоче, щоб вона сказала «бабуся», Ігор Петрович — «дідусь». А вона говорить тільки «тато».

Максим усміхається.

— Це тому, що вона любить мене більше.

— Не починай, — кажу я.

— Я не починаю, — він цілує мене в скроню. — Я просто констатую факт.