32

Частина 32. Де сукня стає яблуком розбрату, а торт — полем битви

Понеділок. 10:00. Я сиджу на кухні з чашкою кави, коли в дверях з'являються Ліза, моя мама, Соломія (яка приїхала спеціально) й Оксана. Усі з папками, ноутбуками, журналами й неймовірно рішучими обличчями.

— Марічко, — починає Ліза. — Ми беремо весілля під контроль.

— Що? — я витріщаюся.

— Ти не маєш права відмовитися, — додає мама. — Ми вже все спланували. Графік, бюджет, кольори.

— Я ще не вибрала дату...

— 15 серпня, — каже Соломія. — Ми вже перевірили. Гарний день, місяць росте, погода обіцяє бути теплою.

— Але...

— Марічко, — перебиває Оксана. — Ти ж знаєш, що ми не зупинимося. Краще просто погодься.

Я зітхаю, але всередині — тепло. Вони хочуть допомогти. Вони — моя команда.

— Добре, — кажу я. — Але я хочу вибирати сукню сама.

— Ми будемо вибирати разом, — поправляє Ліза. — Бо в нас є смак.

— У мене теж є смак, — ображаюся я.

— Твій смак — це сік на столі, — сміється Соломія.

— Я тоді була не в собі!

— Ти завжди не в собі, — додає мама. — Але ми тебе любимо.

Я закочую очі, але всі сміються.

12:00. Ми приїжджаємо в бутік весільних суконь «Мрія». Вітрини — у білому мереживі, на манекенах — сукні, які виглядають як хмари. Я завмираю біля входу.

— Це... неймовірно, — кажу я.

— Я знаю, — каже Ліза. — Тому ми тут.

Ми заходимо. Продавчиня — жінка років сорока, із бездоганним макіяжем і посмішкою, яка не сходить з обличчя, — зустрічає нас.

— Добрий день! Ви наречена?

— Я... так, — кажу я.

— Чудово! У нас величезний вибір. Давайте я покажу вам найкращі моделі.

Вона веде нас у зал. Я дивлюся на сукні, і серце калатає.

Перша сукня — пишна, із корсетом і довгим шлейфом, розшита стразами.

— Це класика, — каже продавчиня.

— Ні, — каже мама. — Вона буде виглядати як торт.

— Я люблю торти, — кажу я.

— Ти наречена, а не десерт, — заперечує Соломія.

Друга сукня — міні, з відкритою спиною, з блискітками.

— Ти будеш танцювати гопака, — каже Оксана. — Вона закоротка.

— А якщо я не танцюватиму гопака? — питаю я.

— Ти танцюватимеш, — усміхається Ліза. — Ти завжди танцюєш.

Третя сукня — проста, шовкова, у грецькому стилі, з високим розрізом.

— О, — видихаю я. — Це воно.

Усі замовкають. Я беру сукню, заходжу в примірочну.

Коли я виходжу, усі завмирають. Сукня спадає з плечей, струмує по тілу, підкреслює талію. Розріз додає драматизму. Вона легка, повітряна, ніби створена для мене.

— Боже, — видихає мама. — Ти — ангел.

— Яка ж ти красива! — додає Оксана.

— Це воно, — каже Ліза. — Абсолютно.

— Я згодна, — додає Соломія.

Я дивлюся на себе в дзеркало. Я — Марічка. І я виглядаю як наречена.

— Я беру її, — кажу я.

15:00. Ми їдемо в кондитерську «Солодка фантазія» на дегустацію торта. На столі — десять маленьких тортів, кожен з різним смаком.

— Ми маємо обрати один, — каже Ліза.

— Або два, — додає Оксана.

— Я хочу три, — сміється Соломія.

Починається дегустація.

Перший торт — медовий із горіхами та згущеним молоком.

— Смачний, — кажу я.

— Занадто солодкий, — кривиться Ліза.

Другий — шоколадний із малиною.

— О! — вигукує Оксана. — Це геніально!

— Але шоколад тане на сонці, — зауважує мама. — Весілля надворі, пам'ятайте.

Третій — лимонний із меренгою.

— Свіжий, легкий, — каже Ліза. — Це воно.

— Недостатньо святковий, — заперечує Соломія.

Четвертий — полуничний, із вершками.

— Це для дівчат, — каже мама. — А чоловіки теж будуть.

П'ятий — карамельний із солоною карамеллю.

— Це для гурманів, — каже Оксана. — Але не для всіх.

— Я пропоную об'єднати смаки, — раптом каже Ліза. — Шоколадний, медовий і лимонний. Три яруси. Перший — шоколадний, другий — медовий, третій — лимонний.

— Це геніально! — вигукує Соломія.

— Так, — додає мама. — І кожен знайде свій смак.

Я дивлюся на них, усміхаюся.

— Добре, — кажу я. — Але я хочу, щоб зверху була фігурка нас.

— Звісно, — каже кондитерка. — Я зроблю міні-вас. З соком?

— Без соку! — кричимо ми всі разом.

20:00. Ми повертаємося додому. Я втомлена, але щаслива.

— Усе вийшло, — каже Ліза. — Сукня, торт, місце — все готове.

— Майже все, — додає мама. — Залишилися запрошення й букет.

— Я займуся запрошеннями, — викликається Оксана.

— А я — букетом, — каже Соломія.

— А я буду просто нареченою, — усміхаюся я.

— І найкрасивішою, — додає Ліза.

Я обіймаю їх усіх.

— Дякую, — кажу я. — Ви — найкраща команда у світі.

— Ми знаємо, — сміються вони.

Я дивлюся на квіткове кільце на своєму пальці, яке Максим зробив мені ввечері освідчення. Воно вже трохи зів'яло, але я не знімаю його.