28

Частина 28. Де вечірка стає легендарною, частування — королівським, а гопак — фатальним

Субота. 19:00. Будинок Максима сяє вогнями. Гірлянди обвивають кожен куточок саду, кульки з гелієм плавають під стелею, а в центрі — величезний стіл, заставлений стравами, які приготував Остап. Марія Іванівна в ідеальному фартусі розставляє тарілки, Надя бігає з пилососом, хоча все вже давно прибрала.

Коти — Бармалей і Космос — сидять на підвіконні, спостерігаючи за підготовкою, ніби королівські особи на балу.

Я підходжу до столу й завмираю. Це не просто вечеря — це бенкет!

На столі:

· Холодці — з яловичини та свинини, із хріном і гірчицею, прикрашені зеленню.

· Оселедець під шубою — у кришталевій салатниці, із яскравим буряковим верхом.

· М'ясна нарізка — шинка, буженина, сало з часником, ковбаси домашні.

· Гаряче — казани з юшкою, борщ із перепілкою (той самий, який Остап варить за власним рецептом), печена качка з яблуками.

· Десерти — медовий торт, маківник, пампухи з вишнею, які моя мама приготувала власноруч.

— Боже, — кажу я, дивлячись на все це. — Ми всі це з'їмо?

— Ми спробуємо, — сміється Остап. — А решту я закочую на зиму.

— Якщо щось залишиться, — додає Марія Іванівна.

Андрій стоїть біля свого барного столика. На ньому — пляшки, шейкери, фрукти та лід. Він зробив напої з креативними назвами:

· «Космічний мартіні» — прозорий, із голубим відтінком, прикрашений зірочкою з лимонної цедри.

· «Марічкін капучино» — молочний коктейль із карамеллю та корицею.

· «Лізин вогонь» — гострий томатний напій із перцем чилі та горілкою.

· «Бармалей» — темно-синій коктейль, який світиться в темряві (Андрій додав спеціальний сироп).

— Андрію, ти геній, — каже Оксана, пробуючи «Бармалей».

— Я знаю, — відповідає він, але цього разу з посмішкою.

20:00. Усі зібралися. Перший тост підносить Максим.

— Я хочу випити за нашу команду, — каже він, тримаючи келих із шампанським. — За тих, хто був поруч у найскладніші моменти. За Марічку, яка пролила на мене сік і вкрала моє серце. За Лізу, яка стала не ворогом, а подругою. За Андрія й Оксану, які довели, що робота може бути в радість. За моїх батьків, які вірять у нас. За всіх, хто робить це життя космічним!

— За космос! — підхоплює Ігор Петрович, підносячи келих. — І за прибульців, які нас звели!

Усі сміються, келихи дзвонять.

Другий тост — Ліза.

— Я хочу випити за Марічку, — каже вона, дивлячись на мене. — За жінку, яка навчила мене, що бути сильною — це не означає бути самотньою. За те, що вона не здалася, коли я намагалася її перемогти. І за те, що вона простягнула мені руку. Ти — диво, Марічко.

Я червонію, ковтаю сльози.

— Я хочу випити за нас усіх, — кажу я. — За цю неймовірну родину. За сік, метеорити, котів і караоке. За те, що ми разом!

— За нас! — кричать усі.

Ми п'ємо.

20:30. Починається караоке.

Першим виступає Ліза. Вона обирає «I Will Survive» — Глорії Гейнор, співає з душею, танцює, і всі підспівують.

Потім — Оксана. Вона співає «Зелене вино» — Океан Ельзи. Голосно, емоційно, трохи фальшиво, але з такою пристрастю, що всі плескають.

Андрій обирає «My Way» — Френка Сінатри. Усі замовкають. Його голос — глибокий, теплий, і коли він закінчує, стоячі овації.

— Я не знала, що ти так співаєш! — вигукує Оксана.

— Ти не питала, — відповідає він.

Далі — мої батьки. Вони виходять разом і починають:

— А ми вам заспіваємо української! — каже мама. — Тримайтеся!

Вони співають «Несе Галя воду». Мама виводить високі ноти, тато підспівує, але постійно збивається. Особливо смішно виходить на приспіві:

Несе Галя воду, коромисло гнеться,

А за нею Іванко, очі ....треться!

— Тату, ти не туди треш, — сміюся я.

— Я тру туди, куди треба! — відповідає він.

Усі регочуть.

Ігор Петрович співає «Ой, у вишневому саду». Його голос тремтить, але він співає з душею, і всі затихають, слухаючи.

Максим виходить останнім. Він бере мікрофон і дивиться на мене.

— Я співатиму для тебе, — каже він.

Він обирає «Я піду в далекі гори» — Квітку Цісик. Повільно, ніжно, він співає, дивлячись мені в очі. І коли він закінчує, я плачу.

— Ти — найкращий, — кажу я.

— Я знаю, — усміхається він.

21:30. Усі вже трохи випили, і настрій стає божевільним.

— А тепер — гопак! — кричить Ігор Петрович. — Хто зі мною?!

Він вибігає в центр, починає присідати, викидати ноги. За ним — мої батьки. Мама, незважаючи на сукню, приєднується, вибиваючи чечітку. Оксана стрибає поряд, Андрій намагається повторювати, але в нього виходить щось середнє між гопаком і танцем пінгвіна.

— Андрію, не соромся! — кричить Оксана.

— Я не соромлюся, я просто... не вмію!

— Ти багатогранна особистість! — нагадує вона.

Він набирається сміливості, розбігається, викидає ногу... І летить у бік.

Прямо в басейн.

Сплеск! Вода розлітається на всі боки. Андрій виринає, мокрий, ображений, із водоростями на голові.

— Ой, — каже він.

— Ой? — перепитує Оксана, заливаючись сміхом. — Це все, що ти можеш сказати?