27

Частина 27. Де вечірка планується, а караоке стає зіркою

Четвер. 15:00. Ми сидимо в переговорній кімнаті, яку Ліза перетворила на штаб планування. На столі — купа паперів, зразків кольорів, фотографій куль і квітів. І величезний список справ, який Ліза написала своїм ідеальним каліграфічним почерком.

— Отже, — починає Ліза, тримаючи маркер, ніби диригентську паличку. — Вечірка має бути ідеальною. Я не приймаю компромісів.

— Я думала, це просто домашня вечірка, — кажу я обережно.

— Домашня? — Ліза обертається до мене з виразом образи. — Марічко, це не просто вечірка. Це — подія. Це — символ нашої нової дружби, нашої команди, нашого майбутнього!

Я дивлюся на неї, потім на Максима, який сидить у кутку, тримаючи Космоса на колінах. Він піднімає брову.

— Вона має рацію, — каже він. — Ми маємо відсвяткувати.

— Ти просто хочеш, щоб я замововкла, — каже Ліза.

— Можливо, — він усміхається.

У цей момент двері відчиняються, і заходять Оксана з Андрієм. Оксана — у рожевому светрі, з навушниками на шиї й блокнотом у руках. Андрій — у бездоганному костюмі, але з легкою розгубленістю на обличчі.

— Ми чули, що тут планується вечірка, — каже Оксана. — Ми хочемо допомогти!

— Чудово! — Ліза сяє. — Оксано, ти відповідаєш за музику. Андрію, ти — за напої.

— Я? — Андрій витріщається. — Я фінансовий аналітик, а не бармен!

— Ти розумієшся на цифрах, — Ліза підходить до нього. — А напої — це теж цифри. Скільки людей, скільки пляшок, який бюджет. Ти — ідеальний кандидат.

Андрій зітхає, але киває.

— Гаразд. Але якщо хтось отруїться моїми коктейлями, я не несу відповідальності.

— Я буду дегустатором, — викликається Оксана.

Ми сміємося.

— Що з декором? — питаю я.

— Я вже замовила кульки з гелієм, гірлянди й квіти, — каже Ліза. — Але мені потрібна допомога з розміщенням.

— Я можу зайнятися цим, — пропоную я.

— Ти — диво, — каже Ліза.

Ми починаємо працювати. Оксана створює плейлист, який включає все — від джазу до поп-музики 2000-х. Андрій розраховує кількість напоїв, записує все в таблицю, яка виглядає як фінансовий звіт.

— Ти серйозно? — питаю я, зазираючи в його таблицю.

— Це професійний підхід, — каже він.

— Це одержимість, — сміється Оксана.

Але він справляється. І коли Ліза перевіряє його розрахунки, вона киває з повагою.

— Ти — талант, Андрію.

— Я знаю, — каже він без усмішки. Але його очі блищать.

Я займаюся декором. Розвішую гірлянди, розставляю квіти, прикрашаю стіл. Максим спостерігає за мною з крісла, тримаючи Космоса.

— Ти виглядаєш так, ніби робиш це все життя, — каже він.

— Я просто люблю красиві речі, — кажу я.

— Ти красива, — каже він.

Я червонію.

Підходить Ліза.

— Марічко, я бачила, як ти впоралася з декором. Це ідеально! — вона обіймає мене. — Я пишаюся тобою.

— Це було неважко, — кажу я.

— Важко буде завтра, коли все це треба буде прибрати, — сміється Оксана.

Ми працюємо до вечора. За дві години все готово. Зал сяє вогнями, столи накриті, квіти стоять у вазах. Космос сидить на підвіконні й спостерігає за нами, ніби головний критик.

— Як вам? — питаю я, озираючись на всіх.

— Це неймовірно, — каже Ліза. — Я не очікувала, що ми так швидко впораємося.

— Ви всі чудові, — каже Максим, підводячись. Він підходить до мене, кладе руку на плече. — Я пишаюся вами, Марічко. І вашими стараннями.

— Це спільна робота, — кажу я.

— Але ти була душею всього цього, — каже він.

Я відчуваю тепло.

— Ну що, — каже Ліза. — Ми закінчили? Чи є ще щось?

Я замислююся. І раптом в голову приходить ідея.

— Знаєте, — кажу я. — А що, якщо ми влаштуємо караоке?

— Караоке? — Андрій витріщається.

— Це буде весело! — Оксана аж підстрибує. — Я люблю караоке!

— Я не вмію співати, — каже Андрій похмуро.

— Це не важливо, — усміхаюся я. — Головне — отримувати задоволення.

Максим дивиться на мене.

— Ти хочеш співати?

— Я хочу, — кажу я. — Я давно не співала.

— Тоді ми маємо це зробити, — він усміхається. — Якщо ти хочеш, я хочу.

— Я теж, — каже Ліза. — Ми всі будемо співати.

— Я буду фотографувати, — каже Андрій.

— Ні, ти будеш співати, — каже Оксана. — Я не дозволю тобі відмовчуватися.

Андрій зітхає, але я бачу, як він посміхається.

Ми додаємо караоке до списку. Оксана обіцяє принести мікрофон і колонку. Ліза записує пісні, які хоче заспівати.

— А що ти співатимеш, Марічко? — питає вона.

— Я співатиму щось веселе, — кажу я. — Щось, що змусить усіх сміятися.

— Я буду аплодувати, — каже Максим.

— Ти будеш співати разом зі мною, — кажу я.

— Я? — він витріщається.

— Так, — усміхаюся я. — Ми співатимемо дуетом.

— Я не вмію співати, — каже він.

— Це не важливо, — кажу я. — Головне — бути разом.

Він дивиться на мене довго, потім усміхається.

— Добре, — каже він. — Я співатиму з тобою.