11

Частина 11. Де вечір перестає бути спокійним

Готельний номер. 21:47.

Я сиджу на ліжку, підібравши ноги, і дивлюся в темне вікно. Київ унизу сяє вогнями, але я не бачу його. Я бачу тільки його обличчя — коли він сказав Данилу: «Вона варта всього».

Серце стискається від цих слів. І водночас розривається від страху.

Якщо Данило й Віто об'єдналися, вони не зупиняться. Вони хочуть знищити Максима. А я — його слабке місце. Його ахіллесова п'ята. І це робить мене мішенню.

Я беру телефон, гортаю чат із Соломією, але не пишу. Що я скажу? «Привіт, подруго, в мене бойова тривога, двоє людей хочуть знищити мого боса, якого я кохаю»? Вона подумає, що я збожеволіла.

Телефон вібрує. Я здригаюся.

Невідомий номер.

Я довго дивлюся на екран. Потім натискаю «відповісти».

— Алло?

— Марічко, добрий вечір.

Я впізнаю голос миттєво. Віто. Смакує кожне слово, ніби шоколад.

— Що вам треба? — питаю я холодно.

— Тільки поговорити. Без свідків. Без начальника. Як жінка з жінкою.

— Ми не подруги.

— На щастя, — вона сміється. — Слухай, я не хочу робити тобі боляче. Навпаки — я хочу дати тобі шанс.

— Який шанс?

— Шанс вийти з гри, поки не пізно. Ти ж розумієш, що буде далі? Максим вибере бізнес. Він завжди вибирає бізнес. І ти залишишся ні з чим. А якщо ти підеш зараз — я дам тобі гроші. Хороші гроші. Ти зможеш почати все спочатку.

Я мовчу. Усередині все кипить.

— Ти думаєш, що мене можна купити? — питаю я тихо.

— Я думаю, що кожну жінку можна купити. Питання — за яку ціну.

— Моя ціна — кохання. А в тебе його немає.

Тиша. Я чую, як вона дихає.

— Ти дурна, — каже нарешті Віто. — Він використає тебе і викине. Як усіх.

— Може, й так. Але я не піду на угоду з тобою. І якщо ти думаєш, що злякаєш мене — ти помиляєшся.

— Я не лякаю. Я попереджаю.

Вона кидає слухавку.

Я сиджу, тримаючи телефон у руці. Руки тремтять. Але в голові — ясність.

Вона не злякала мене. Вона розлютила.

Я беру блокнот, який завжди ношу в сумці. Починаю писати.

МІЙ ПЛАН (бо ніхто не захистить мене, крім мене самої)

1. Зібрати інформацію. Данило щось приховує. Він не просто хоче посаду — він хоче знищити Максима особисто. Віто — його інструмент. Я маю дізнатися, що їх пов'язує.

2. Не показувати страху. Вони чекають, що я зламаюся. Я не зламаюся.

3. Бути поруч із Максимом. Не тільки як кохана, але як партнерка. Він повинен знати, що я не просто асистентка. Я — його команда.

4. Знайти слабке місце Віто. Вона вразлива. Я бачила це в її очах, коли вона говорила про Максима. Вона не хоче його знищити — вона хоче повернути. Це гра, а не війна. Поки що.

5. Не йти на провокації. Вони хочуть, щоб я зробила помилку. Я не зроблю.

Я дивлюся на написане. Хороший план. Але чи вистачить у мене сил?

Телефон вібрує знову.

Максим. СМС.

«Я знаю, що Віто тобі дзвонила. Вона сказала Данилу, що ти відмовилася. Я пишаюся тобою. Але будь обережна. Вони не зупиняться. Я хочу, щоб ти завтра прийшла на роботу о 7:00. Ми поїдемо в одне місце. Там безпечніше. Це важливо. Відпиши, що ти вдома. Макс»

Я усміхаюся. Він турбується. Він пишається мною. І він планує щось завтра.

Перед тим як відповісти, приходить ще одне повідомлення.

Мама.

«Марічко, доню, як ти? Ми вже тиждень не чули твого голосу. Тато хвилюється. Він навіть хотів тобі дзвонити, але я сказала, що ти працюєш. Подзвони, коли зможеш. Ми любимо тебе. І я відчуваю, що ти щось не договорюєш. Будь ласка, бережи себе. Мама»

У горлі стає тісно. Я дивлюся на повідомлення мами, потім на смс від Максима.

Вони обидва хвилюються. Обидва хочуть мене захистити. Але я — не та, кого треба захищати. Я та, хто бореться.

Я пишу мамі:

«Мамо, я в порядку. Правда. Просто багато роботи. Скоро приїду, все розкажу. Цілую. Люблю вас»

Потім Максиму:

«Я вдома. Усе добре. Дзвінок Віто не злякав мене. Я прийду завтра о 7:00. І будьте готові, що я матиму багато запитань. І не тільки про роботу. Марічка»

Він відповідає через хвилину:

«Я готовий до всього. Особливо до запитань. Солодких снів, Марічко. Не дай їм забрати твій спокій. Я поруч. Навіть якщо ти цього не бачиш. Макс»

Я притискаю телефон до грудей.

У кімнаті тихо. Але я не відчуваю самотності.

Я кладу телефон на тумбочку. Дивлюся в стелю.

«Завтра буде важкий день. Але я готова. Я — Марічка. Та, яка проливає сік, падає зі сходів і закохується в боса. Але я також та, яка бореться за тих, кого любить. І я не здамся. Ніколи».