Таксі для тіней

Коло замкнулось

Андрій повільно сів за кермо. Руки слухняно лягли на холодне кермо.

Він більше не питав "чому?".

**"Що я ще можу зробити?"**

Фари врізалися в дощ, освітлюючи порожню дорогу.

Навігатор показав нову адресу.

**"Дім."**

Андрій повільно рушив.

Місто навколо виглядало інакше. Вулиці ніби розчинилися в тумані. Ліхтарі погасли. Будинки зникли.

Лише він. Машина. І дощ.

Він під’їхав до будинку.

Своєму.

Фасад був порожнім. Вікна темні.

На ґанку стояв **він сам**.

Але молодший. Мов версія себе з минулого. Обличчя спокійне, погляд холодний.

Молодший Андрій повільно нахилився до вікна.

**"Ти приїхав забрати мене?"**

**"Що це за гра?"**

Молодший Андрій усміхнувся. Тихо. Ледь помітно.

**"Я залишив тобі ключі. Що ж ти думав, буде далі?"**

**Скрип дверей.**

Він сів на пасажирське сидіння.

Тиша.

Лише дощ стукав по даху, мов секундомір.

**"Їдь."**

Андрій натиснув на газ.

Попереду не було дороги.

Лише темрява.

І вони рушили.

---

### **Кінець?**

Тиша.

Дощ більше не падав.

Тільки порожнє місто. І старе таксі, що ковзає в темряві.

Андрій більше не питав.

Бо відповіді вже не мало значення.

---

Подобається

#28 в Містика/Жахи
#331 в Сучасна проза

Відредаговано: 13.01.2025