Перша поїздка

Вулиця перед офісом потонула в дощі. Під ліхтарем стояла машина. **Mercedes**. Старий, мов забутий спогад. Кузов у плямах іржі, фари запотіли, немов очі, що давно не бачили світла. 

Жовтий ліхтар із написом *"TAXI"* тьмяно світився, ніби міг згаснути будь-якої миті. 

Андрій підійшов до дверцят. Вода стікала по його пальцях, коли він торкнувся металевої ручки. 

**Скрип.** 

Салон зустрів його запахом старої шкіри, вогкості й чогось невловимо-солодкого, як у запиленому підвалі. 

Ключ із кишені без жодних зусиль увійшов у замок запалювання. Наче чекав на це. 

**Клац.** 

Двигун завівся повільно, важко, наче здригнувся після довгого сну. Навігатор на панелі спалахнув тьмяним світлом. 

**"Пасажир чекає. 19:15. Промислова, 13."** 

Андрій ніколи не чув про цю адресу. Але пальці самі лягли на кермо. 

Вулиці зустріли його порожнечею. Ліхтарі тріпотіли на вітрі, їхнє світло розпливалося в калюжах, мов світляки, що от-от згаснуть. Асфальт блищав, як дзеркало, і в ньому відбивались темні вікна будинків, ніби порожні очниці. 

Машина ковзала крізь цю тишу. 

Він зупинився. 

Перед ним — покинутий склад. Стежка, залита дощем, вела вглиб темряви. 

**Клац.** 

Дверцята ззаду повільно прочинилися. 

**Скрип.** 

І… так само повільно зачинилися. 

Повітря в салоні стало холодним. Дуже холодним. Дихати стало важче. 

У дзеркалі заднього виду — нічого. Порожнє сидіння. Але Андрій відчував... 

Відчував, як хтось сидить. Як важкість заповнює простір позаду. 

**Тихий шепіт:** 

*"Всі ми кудись їдемо... Питання лише в тому, чи ти знаєш, куди?"* 

Андрій не рухався. Його пальці стискали кермо до білого. 

Машина сама рушила вперед. 

Дощ перестав бути просто дощем. Він стікав по вікнах, як бліді тіні, що прагнуть увірватися всередину. 

Попереду розчинялася темрява. І більше не було дороги назад.

---

---