2 Глава Початок червня 2000 рік

   Ось і настав довгожданний день весілля… Марія у білому вбранні дивилась на своє відображення у дзеркалі й не вірила власним очам. По ту сторону дзеркала на неї дивилась розкішна жінка… Світло русяве волосся, підібране у високій зачісці, вільними локонами спадало по плечах, декілька локонів обрамляли овальне обличчя. Легкий макіяж підкреслив красу сумних синіх очей, цей смуток залишиться назавжди, як згадка про втрати минулого… Довгі вії, підфарбовані тушшю, торкаються тоненьких темних брів. Чуттєві губи виблискують рожевим перламутром.

   Вона вся, наче сяяла, безліч дрібних камінців, що вкривали сукню та діадему, переливалися різноманітною гамою кольорів. Ніжна, майже прозора, фата пишно спускалася по спині, ледь прикриваючи волосся. Тендітні руки огортали короткі мережані рукавички…

   «Аж не віриться, що це я…», - дивлячись на своє відображення, думала Марія. «Я завжди хотіла змін і тепер усе зміниться… Почнеться сімейне життя з різними радощами та проблемами. Вже ніколи не буде так, як раніше, але я така щаслива… А скільки усього було у минулому… Стоп! Не хочу згадувати сьогодні про сумне. Як там кажуть французи: C’est la vie…Таке життя…» Вона підморгнула своєму відображенню, розправила сукню та вийшла з кімнати. Кості аж подих перехопило, коли він побачив свою кохану. Гості також не могли відірвати очей від красивої дівчини: « Он, яка красуня, наша Марія!»

   Весільна церемонія пролетіла для Марії, наче в тумані та із зшаленою швидкістю… Зранку приїхав Костя з дружбами й почався викуп. Юра залишився задоваленим виторгом. У будинку урочистих подій після офіційної частини молодята поставили підписи в реєстровій книзі та скріпили свій союз поцілунком. Дорогою до Львова молоді з дужбами та дружками заїхали до містечка Золочева, щоб зробити декілька фотографій на фоні старовинного замку. Марії дуже сподобався Китайський палацик. Вони з Костею вирішили, що неодмінно ще завітають до сюдии за більш спокійних обставин.

   У Львові в церкві святих Петра та Павла священник освятив їхні обручки та священною клятвою навіки скріпив шлюбні вузи. На все життя запам’ятались Марії слова обітниці даної на Біблії: «Обіцяю, що буду з тобою і в радості, і в горі та не залишу тебе аж до смерті…»

   Всюдисущий фотограф професійно знимкував усю церемонію, а оператор усе зберіг на плівці, щоб через десятки років, переглядаючи касету, згадувати приємні миті народження нової сім’ї…

   В розкішно прибраному ресторані після привітань та дарувань молодята та дружби з дружками сиділи за окремим святковим столом у спеціально відведеному місці в центральній частині залу… Столи манили до себе вишуканими та смачними стравами та напоями.

   Розпочалися танці першим вальсом молодої пари. Дружки з квітів виклали велике серце. Костя взяв Марію на руки й вніс її всередину «серця», зазвучала ніжна мелодія й молодята закружляли у весільному вальсі…

   Музиканти весело награвали пісні та розважали гостей різними конкурсами, в яких з радістю брали участь дружби з дружками та гості.

   Марія вирішила перепочити після запальних танців й зручно вмостилась на своєму почесному місці. Вона обвела поглядом зал, усмішка ледь торкнулась її губ… Марія спостерігала за всім, що відбувається… Ось її батько та Валентина з ніжністю спостерігають за Юрчиком, який колише у візочку свою маленьку сестричку; Ніна та Дмитро разом танцюють вальс, впродовж стількох років спільного сімейного життя, вони з гідністю пронесли та зберегли своє кохання; Катя з Богданом також танцюють, тримаючи на руках маленького Ромчика, який з щирою дитячою радістю обіймає батьків; Сергій ніжно обіймає свою вагітну дружину, Тані залишився ще місяць до пологів, але вона нізащо б не пропустила весілля подруги; Костині батьки поважно розмовляють з якимись своїми родичами, а Оля, сестра Кості, фліртує з хлопцями… «Добре мати велику родину… Будемо ходити одне до одного в гості, разом святкувати свята… Мені завжди цього бракувало…» - роздумувала Марія.

- Ось де ти! – Костя нахилився й поцілував свою дружину і подав їй руку. – Ходімо, вийдемо на вулицю.

   Марія з усмішкою взяла його за руку й вони вийшли в парк, що простягався за рестораном. Починало вечоріти… Приємний, прохолодний вечір змінив спекотливий день. Запах трав та квітів наповнював літнє повітря.

   Закохані знайшли прихисток у вітах розлогої верби. Костя обійняв та міцно поцілував Марію.

- Скоріше б все вже закінчилось… - прошепотів він. – Не дочекаюся, коли ми залишимось на одинці…

- І я також… - видихнула вона.

   Близько другої години ночі весілля завершилося… Марія, з пов'язаною на голові білою хустиною, танцювала останній весільний танець з своїм чоловіком. Потім усі гості та рідні заспівали молодим «Многая літа» й почали розходитись з пакуночками весільних солодощів.

***

   Стиха звучала музика… Кімната потопала в квітах та сяйві свічок… Трояндові пелюстки вкривали весільне ложе… Він підійшов до неї й повільно розшнурував корсет сукні, що білою хмаринкою злетіла на підлогу. З волосся вийняв останні шпильки і воно хвилею вкрило оголену спину та груди.