IIІ Ррозділ 1 Глава Травень - червень 2000 рік

   Марія успішно закінчила третій курс і почала готуватися до весілля. Власного весілля…

   Вона попросила стати подружками нареченої свою сусідку по кімнаті Юлю та одногрупницю Іру. Дівчата були знайомі між собою, тому відразу змовилися, що будуть в одинакових нарядах на весіллі, Марія з радістю підтримала їхню ідею. Дружки взяли на себе обов’язки щодо оформлення залу та весільного кортежу. Костя суміщав приготування до весілля з роботою в конторі, адже він брав відпустку з п’ятого червня на місяць. Не зважаючи на весільний переполох, усе йшло за планом Ніни. Ресторан був замовлений, господиня за тиждень до весілля приступала до своїх прямих обов'язків, фоторгаф та відеооператор чекали свого часу.

   Марія каліграфічним почерком заповнювала останнє запрошення на весілля.

- Привіт! – у кімнату увійшов Костя. - Вже всім запрошення написала?

- Так. А, ти сьогодні швидко.

- Я відпросився з нагоди такої важливої події. – сказав він, багатозначно глянувши на Марію. –Вже спакувала речі?

- Звичайно… - у тон відповіла вона й показала на дві великі валізи біля ліжка.

   Оскільки був кінець навчального року, вони вирішили, що час звільнити кімнату для якоїсь нової студентки і перенести речі до Кості. На порозі кімнати Марія востаннє окинула її сумним поглядом: «Прощавай, студентське життя…»

   Костя вніс валізи у квартиру.

- Ну, нарешті, ця квартира перетвориться з холостяцької у справжнє домашнє гніздечко.

- З твоєю поміччю, любий. – хитро примружилась Марія.

***

   За тиждень до весілля, за традицією, наречена з дружками, а наречений з дружбами йдуть до родичів, близьких та друзів, щоб запросити на весілля. Марія з Костею вирішили, що з нагоди такої церемонії усі будуть одягнені у вишиванки.

   У п'ятницю Марія попрощалася з Костею і разом з Юлею та Ірою поїхала до Тернополя. Костянтин мав приїхати у Тернопіль у четвер з самого ранку. По традиції, саме у четвер, перед весіллям, молодята йдуть до сповіді та приймають святе причастя, а потім наречена просить на весілля батьків майбутнього чоловіка, а наречений, відповідно, запрошує батьків майбутньої дружини.

   Дорогою до Тернополя Юля та Іра наперебій розповідали Марії про те, як вони чудово придумали прикрасити зал, про свої наряди та які красиві у них дружби.

- А, ви були у Тернополі? – вклинилася Марія у безперервний потік розмови своїх подруг.

- Ні. – дружно промовили дівчата.

- Думаю, Тернопіль вам сподобається. - усміхнулась Марія.

   На пероні вокзалу їх зустрів Андрій.

- Привіт, дівчата! – привітався він. – Ну поїхали до нас.

   Іра з Юлею з цікавістю розглядали місто крізь вікно автомобіля.

- А тут і справді гарно, канни цвітуть… – захоплено сказала Іра.

- Стільки зелені, парків. О! Яке класне озеро! – додала Юля.

   Після смачної вечері дівчата ще довго гомоніли у кімнаті Марії і лише далеко за північ поринули у солодкі сни.

   Вихідні пролетіли дуже швидко… Дівчата у вишиванках, як справжні україночки, ходили від хати до хати по маршруту, відомому лише Марії та запрошували на весілля родичів і друзів Лучків, залишаючи у кожному домі барвисті запрошення. У неділю ввечері Іра та Юля, переповнені враженнями, поїхали до Львова. Дівчата з нетерпінням чекали четверга, щоб разом з Марією йти до Залевських.

   У понеділок, з самого ранку, Мрія домовилась про зустріч з Катею. Дівчата сиділи у кафе й насолоджувались смачною кавою.

- Ти собі не уявляєш, як мене вчора здивувала! – схвильовано сказала Катя. – Могла би попередити, що прийдеш на весілля просити.

- А ти, наче й не знала, що я прийду. – сміючись, заперечила Марія.

- Та я ж не думала, що все буде так офіційно…- знітилася подруга.

- Ну-у, по іншому я просто не могла… Я ж просила свого хрещеника та дорогих кумів. – хитро примружилась Марія і розсміялась.

   Катя також щиро засміялася.

- Тобі вдалося нас здивувати, дорога кумусю! Як ти? Вже готова до весілля?

- З приготуваннями до весілля все добре, а от чи я готова до сімейного життя… - Марія на мить задумалась і весело додала. – Життя покаже…

- Влучно сказано, до всього з часом звикаєш. - погодилась Катя. – Я ось, що тобі скажу – добре, що ви будете жити окремо. Не даремно сказано, що сама найкраща свекруха та, що живе на відстані.

- Катю, – обурилась Марія. – Оксана Артемівна дуже добра жінка!

- Звичайно, але окремо жити набагато краще, з часом ти мене зрозумієш. – наполягала на своєму Катя.