3 Глава Квітень 2000 рік

   Недільного ранку золоті церковні дзвони відусіль сповіщали про Христове воскресіння. Усміхнені люди виходили з церкви, радісно вітаючись: «Христос воскрес!» та відповідали: «Воістину воскрес!» Відчуття свята витало по всьому місті…

   Марія з своїми рідними вийшла з церкви. Змішані відчуття щастя, радості та тривоги вирували у її серці. «Сьогодні наші заручини…» - думала вона.

   Марія приїхала до Тернополя у п’ятницю, залишивши Костю у Львові. Він з батьками та сестрою приїде на Великдень, пообіді. Усю суботу в домі Лучків готувалися до приїзду сватів та Великодня.

   На Західній Україні до Паски готуються майже за місяць, наводять порядки на подвір'ях та вулицях, прибирають свої оселі. У «чистий четвер», напередодні Великодня, усі справжні господині печуть запашні пасочки.

 Близько другої години пообіді на подвір'я Лучків в’їхав шикарний «мерседес» Олександра Анатолійовича. Андрій, як голова сімейства, вийшов на поріг будинку зустрічати гостей. Після взаємних привітань та знайомства з майбутніми родичами усі розмістилися за святковим столом, що прогинався від смачних наїдків. Тут була домашнього виробництва шинка, ковбаса та шпондер, на великих тарелях красувалися освячені яйця, добряче посипані тертим хроном, холодець та ще багато усілякої смакоти, але окрасою столу, звичайно, була смачна та ароматна паска. Андрій розлив усім у келихи вино і підняв свій.

- У цей недільний Великодній день хочу підняти тост за возєднання двох сердець та об’єднання двох родин. Нехай світла Божа благодать і ласка супроводжує вас, наші молодята, усе життя … Вітаю усіх з Великоднем! Христос Воскрес! – врочисто промовив Андрій. Усі хором відповіли «Воістину воскрес!» і осушили свої келихи.

   За смачним обідом неквапно розпочалася розмова про весільні приготування. Ніна, як головний організатор, розповіла усім про своє бачення святкування. Оксана Артемівна внесла деякі свої корективи і в результаті усі залишились задоволеними. Домовились, що весільний бенкет та вінчання відбудеться у Львові, а реєстрація шлюбу в Тернополі. Костині батьки домовилися за ресторан та з господинею, яка готуватиме все на весільний стіл. Планувалося, що весілля буде на сімдесят чоловік. Андрій мав ще домовитись за фото та відеозйомку. Коли обов'язки між сторонами були розподілені, приступили до десерту - пляцків з кавою.

   Під вечір сім'я Залевських попрощалася з майбутніми родичами та поїхала до Львова. Костя залишився у Лучків, вони з Марією вирішили залишитись ще на один день.

   Марія саме збирала посуд зі столу, коли до неї підійшла Валентина. Дівчину дуже цікавило яке враження справили на її родину сім'я майбутнього чоловіка.

- Ну, що скажете? –запитала Марія, знаючи, що Валя розуміє, що саме її цікавить.

- Гарна сім'я у твого Кості. Видно, що люди культурні та освічені. - відповіла Валентина і поклала руку на її плече. – Але у тебе тепер буде власна сім’я і якою вона буде, залежить лише від тебе, пам'ятаєш приказку: «як собі постелиш - так і виспишся». Зажди поважайте думку та настанови старших і не залежно, чи це будуть Костині батьки, чи ми, але робіть так, як підскаже серце. Всяке буде попереду, але завжди тримайтеся купи, як дві половинки одного цілого, тоді й сім’я ваша буде міцною та щасливою.

   Марія запам'ятала та вдумалася у сказане і лише тепер до кінця усвідомила, яка відповідальність чекає на неї. Потрібно цеглина за цеглиною будувати свою сім'ю, враховувати не лише свої інтереси та забаганки, але рахуватись з думкою коханої людини можливо й іноді наперекір своїй…

   Валентина ледь проковтнула комок, що встряг їй у грудях і з сумом подумала, що на місці Кості міг бути її син. Про кращу дружину для нього вона і не могла мріяти, але… Жінка вдихнула повітря й усміхнулася своєю доброю усмішкою.

- Сьогодні чудовий вечір, йдіть з Костею прогуляйтесь по вечірньому місті, а ми тут і без вас впораємось. – з розумінням додала жінка.

   Марія поцілувала Валю й пішла на пошуки свого нареченого. Оскільки у будинку Кості не знайшла, Марія вийшла на вулицю. Він був у садку.

- Що рбиш? – запитала Марія.

- Та так, вийшов на свіже повітря…

- У мене є пропозиція, - вона обійняла його за шию, - давай прогуляємось по місті?

- Давай! – Костя підхопив Марію на руки й закружляв по весняному саду.

   Тримаючись за руки, вони гуляли по набережній. Сутінки спускалися на гладь озера. Легенький вітерець розвівав її хвилясте волосся. Ноги, наче самі привели їх на міст, що вів на острів кохання. Посеред моста Марія зупинилася й перехилилася, щоб подивитись на темну воду… Спогади знову повернулися, але тепер їй не було важко, здавалось усе, що трапилось – це відлуння далекого минулого, що відбулось у іншому житті…

  Костя підійшов ближче й міцно пригорнув її до себе. Марія розтанула в його обіймах й ледь усміхнулась, пригадавши слова Валентини: «ви дві половинки одного цілого…»