2 Глава Початок квітня 2000рік

   Марія зачинила кімнату в гуртожитку. Костя узяв її валізу і вони пішли до його машини.

- Ніби нічого не забули… - роздумувала Марія, сідаючи на переднє сидіння «Шкоди».

- Не переживай, ми усе взяли. – заспокоїв її Костя.

- А подарунок!? – спохватилась Марія.

- У багажнику разом з валізою. – спокійно сказав Костя і завів машину.

   Вони їхали в Тернопіль на христини Христинки. Марія купила своїй маленькій сестричці рожевий костюмчик з чепчиком та червоне платтячко. Костя вирішив подарувати гроші, оскільки батьки краще знають, що потрібно їхній дитині.

- На котру годину христини? – поцікавився Костя.

- Завтра о першій.

   П’ятниця… Дорога була загруженою, всі після важкого робочого тижня поверталися до своїх домівок.

   Близько дев’ятої години вечора вони приїхали у Тернопіль. Валентина саме приготувала усе для купання дитини, коли Марія з Костею увійшли до будинку.

   Все змінилося… Відразу відчувалася, що у домі є маленька дитина. По усьму домі були розставлені маленькі баночки, смоктушки, пустушки, дитячий одяг, іграшки…

   Андрій біягав по дому у пошуках чистих пеленок, тому відразу зрадів, коли помітив Марію.

- Привіт, молодята. - Андрій поздоровався з Костею і поцілував Марію.

- Привіт, тату.

- Ви якраз вчасно. – з полекшенням видихнув Андрій. – Доню, допоможиш Валі покупати Христинку?

- Звичайно! – зраділа Марія. – Лише руки з дороги помию.

   Марія швидко переодяглася, помила руки й пішла у кімнату допомогти Валентині.

- Привіт. – привіталася Марія й підійшл до ліжечка.

   Малеча була схожою до Андрія, проте мала форму губ та носа Валі. Марія, посміхаючись, взяла дитину на руки і поцілувала її маленький носик.

- Ти так підросла за цей місяць… – ласкаво сказала вона. – Моя маленька сестричко.

   Христинка дивилась на неї своїми сіро-синіми очима. Валентина усміхнулась, помітивши, як Марія воркує з дитиною.

- Допоможеш мені її покупати? – запитала вона.

- Звичайно. З радістю!

   Валентина роздягнула донечку й занурила її у ванночку, наповнену теплою й запашною водою, настояною на травах. Валя тримала дитину у воді, а Марія намилила мочалку й помила малечу. Потім Валя витягла Христинку з води й закутала у махровий рушник. Після купання динину поклали на пеленальний столик, змастили її тільце дитячою олією і зробили легенький масаж. Валя одягла дівчинку й почала годувати. Марія сіла поруч.

- Дає вам поспати малеча? – поцікавилась вона.

- Та не дуже, - усміхнулась Валя, - але я не нарікаю, Христинка спокійна дитина.

- Завтра багато прийде гостей? – запитала Марія.

- Та ні, самі рідні та близькі. – відповіла жінка й додала. – А в тебе, як справи?

- Все добре… - сказала Марія. – У вас з татом стільки зараз проблем, а тут ще наше весілля…

- Не хвилюйся. – заспокоїла її Валя. – Весілля це радість, а не проблема. Тим більше, усі питання по організії взяли на себе Ніна з Дімою.

- Я навіть не знала! – здивувалася Марія.

- Ніна сама запропонувала зайнятися усіма приготуваннями. - вона усміхнулася. – Діма та Ніна тебе просто обожнюють, тому думаю усе буде чудово.

- Навіть не сумніваюсь. – засміялася Марія.

***

   День христин промайнув напрочуд швидко… З самого ранку приїхали Івашківи. Ніна, хрещена мати, не відходила від своєї хрещениці ні на крок, тому Валентина мала трішки часу для себе. Хрещеним батьком став співробітник Андрія, Петро. Звичайно ж запросили Катю з сім’єю, адже за стільки років для Лучків вона стала, наче рідна. Вони з Марією порались на кухні й готували святковий обід.

   Перед першою годиною батьки, хрещені й усі гості зібрались у катедрі, де священник зі всією строгістю провів обряд хрещення. Марія зі сльозами радості на очах спостерігала за своїми рідними. «Тепер все стало на свої місця…» - подумала вона, споглядаючи на Юру та свого батька, які з благоговінням дивились на маленьку Христинку. «Справжня міцна сім'я…» - посміхнулася Марія.

   Костя помітивши погляд коханої, ніжно обняв її за талію та пригорнув до себе:

- Твої рідні такі щасливі разом…

- Так… - замріяно промовила Марія. –Я дуже рада, що все так склалося. Вони в надійних Валених руках.

- Так, це точно. – констатував Костя.

   За святковим столом Ніна сиділа поруч з Марією.