4 Глава 13-14 лютого 2000 рік

   За вікном іскрився сніг від світла нічних ліхтарів. Марія лежала в обіймах коханого.

- Залишися до затра… - прошепотів він.

- Завтра пари, а я не взяла з собою ні книжок, ні кодексів… - Марія зашарілася, пригадавши минулу ніч. – І взагалі не підготувалася до семінарів…

   Костя помітив її рум’янець і посміхнувся.

- Завтра День усіх закоханих. Давай проведемо його разом?..

- Ти ж завтра йдеш на роботу? – глянула на нього Марія.

- Можу й не піти… - Костя підняв її руку до своїх губів і почав цілувати тендітні пальчики.

- В мене пари… - стиха сказала вона, відчуваючи приплив бажання.

- То не йди… - Костя не відривався від її пальців.

- Ти, хочеш щоб я прогула пари? – грайливо сказала Марія.

   Костя нахилився, ледь торкаючись губами її шиї прошепотів:

- Я хочу щоб цю ніч і заврашній день ти провела разом зі мною… - Він поглянув на неї і його очі потемніли від бажання. – Ти взагалі можеш перебратися до мене жити. Як тобі така перспектива?

   Марія не встигла нічого відповісти, оскільки Костя замкнув її у своїх обіймах і поцілунках.

    Вони лежали в ліжу в обіймах одне в одного…

- Добре я залишусь, - погодилась Марія і категорично додала. - але жити до тебе поки, що не піду.

- Тоді, хочаб на вихідні ти могла бути в мене. – не заспокоювався Костя.

- Я подумаю. – усміхнулась Марія.

   На табло електронного годинника висвітлилось чотири нулі. Марія миттю зірвалась на ноги.

- Ти куди? – здивувався Костя.

- Зараз прийду… - відповіла Марія й побігла в коридор.

   «Як добре, що я взяла подарунок з собою» - подумала вона. Марія витягла червону коробочку з фоторамкою та валентинку. Вона порилась у сумці в пошуках ручки. «Нехай назавжди поєднаються наші долі й серця…» - підписала Марія валентинку.

  Коли Марія повернулась у кімнату, то на неї чекав сюрприз. Звучала приємна музика, кімната потопала в сяйві свічок, а все ліжко було встелене пелюстками троянд. На тумбочці біля ліжка стояло два келихи і пляшка шампанського.

- Коли ти встиг усе це зробити?.. – захоплено промовила Марія. – Я ж лише на хвилинку відлучилась…

  Костя підійшов до неї й обійняв.

- Секрет… - прошепотів він. – З святом.

  Костя почепив їй на шию срібний ланцюжок з підвіскою у вигляді серця.

- Дякую, – цілуючи його сказала Марія. – А це тобі.

  Костя поставив рамку на тумочку біля келихів.

- Тепер я щоранку буду прокидатись з тобою. – усміхнувся він, глянувши на фото й розлив шампанське у келихи та подав один Марії.

- За поєднання наших сердець та тіл… - Костя зробив акцент на останньому слові. Хлопець залпом осушив свій келих, поставив його на тумбу і підійшов до Марії. Він розв’язав пасок її халату. Шовк з легкістю зісковзнув з тіла… Ця ніч наповнилась ароматом троянд, коханням, ніжністю та насолодою…

   Її розбудив зимовий сонячний ранок. Марія розплющила очі й зустрілася поглядом з Костею, що невідривно дивився на неї.

- Привіт… - сонно промовила вона.

- Доброго ранку. - Костя притягнув її ближче до себе.

- Знаєш, - ще ближче притулилась до нього Марія, - так дивно і водночас так добре засинати і прокидатись разом з тобою.

- І мені теж…- цілуючи її, признався хлопець. – Я безмежно щасливий, що ти у мене є. Я тебе дуже кохаю…

- І я тебе…

   Вони снідали на кухні.

- Які плани будуть на сьогодні? –поцікавилась Марія.

- Спершу, прогуляємось і я покажу тобі свої улюблені місця. Потім ми підемо кудись пообідаєм, а там буде видно…

   Вони швидко одягнулися й пішли на прогулянку. Погода була чудовою… Від легенького морозу сніг поскрипував під ногами. Сонце яскраво світило на чистому безхмарному небі, а сніг виблискував, наче вкритий діамантами.

  Костя, як і обіцяв повів Марію по своїх улюблених місцях. Закохані відвідали Високий Замок, вернісаж, Венеціанський дворик та ще безліч цікавих місць, про існування яких Марія навіть не здогадувалась. Тримаючись за руки щасливі та радісні вони прогулювались по вузеньких вуличках старого міста...

  Близько обіду закохані зайшли у невеличке, але дуже затишне кафе в центрі Львова, поблизу Оперного театру. Марія смакувала гарячий шоколад і замріяно дивилася крізь вікно.