2 Глава 6 лютого 2000 рік

   Марія прокинулась з легеньким мандражем. «Сьогодні я познайомлюсь з його батьками…» - подумала вона.

   Юля кожних вихідних їздила додому в Стрий, тому Марія була сама в кімнаті. На вихідні гуртожиток опустів, оскільки усі розїжджалися по домівках, лише дехто, як Марія, залишався.

   Дівчина запакувала у подарунковий папір коробку з винними бокалами з богемського скла, які вони вчора з Костею купили у подарунок. Випила ранкову чорну каву без цукру.

   Марія відчинила двері шафи й ретельно перебрала свій гардероб у пошуках наряду відповідного до даної нагоди. Її вибір зупинився на строгій коричневій трикотажній сукні. Одягнувшись, вона сіла за стіл, витягла з шухляди невеличке дзеркальце й легенько підвела очі тінями, підфарбувала тушшю вії та нафарбувала помадою губи.

   Близько обіду приїхав Костя.

- Чудово виглядаєш. – сказав він. 

    По дорозі Костя купив мамі її улюблені квіти – рожеві гвоздики та коробку шоколадних цукерок від фабрики «Світоч».

  Сім’я Залевських жила в районі Сихова у трьохкімнатній квартирі на четвертому поверсі восьмиповерхобого будинку.

    Помітивши, що Марія нервує, Костя взяв її за руку й впевнено натиснув на дзвінок. Їм відчинила двері симпатична темноволоса дівчина з карими очима.

- Привіт, сестричко! – обіймаючи її, привітався Костя. – Знайомся, це Марія.

- Привіт! – усміхнулась Марія.

- Дуже приємно, Оля. – дружно усміхнувшись, сказала дівчина.

   Оля провела їх у вітальню. Відразу було помітно, що квартира дорого та зі смаком облаштована. «Напевно заслуга Костиної мами», - подумала Марія непомітно розглядаючись навколо.

   У вітальні на них чекав сервірований стіл та батьки Кості.

- Привіт! – привітався Костя, заходячи у кімнату.

- Доброго дня! – сказала Марія.

- Знайомтеся, це Марія. - Костя назвав Марії своїх батьків. – Це моя мама – Оксана Артемівна та мій тато – Олександр Анатолійович.

- Рада знайомству… – ледь усміхнувшись, сказала Марія.

   Оксана Артемівна повненька, невисокого зросту, жіночка, з світлим волоссям та голубими очима. Батько, Олександр Анатолійович, кримезний чоловік, з чорною шевелюрою, трішки вкритою сивиною та пронизливими темно-карими очима.

   Марія відразу зрозуміла, що Костя зовнішнім виглядом вдався у матір, а зростом у батька. Оля навпаки, зростом пішла у матір, а схожою була на батька.

   Оксана Артемівна підійшла і обійняла Марію.

- Нам також дуже приємно. – привітно сказала вона.

   Костя урочисто промовив:

- Мамо, ми вітаємо тебе з Днем ангела! Бажаємо тобі здоров’я, щастя, успіхів та достатку! - Він вручив матері подарунок, квіти та цукерки.

- Дякую… - здивовано промовила вона. – Я, чесно кажучи , навіть забула…

- Зате, ми пам’ятаємо. – сказав Олександр Анатолійович, обіймаючи дружину.

- Вітаємо тебе, мамо! – підбігла до неї Оля й передала подарунок.

- Дякую… - усміхнулась вона і швидко витерла сльози радості. – Мені дуже приємно…

- Чому ж ми стоїмо, прошу до столу! – запросив всіх Олександр Анатолійович своїм командирським басом.

- Дійсно! – спохватилася Оксана Артемівна. – Прошу сідати.

   За столом говорили про Костину майбутню професію адвоката. Розпитували Марію про її плани на майбутнє. Оля похвалилася, що також має намір йти по братових стопах і через рік після закінчення школи вступить на юрфак.

   За кавою розмова зайшла про майбутнє одруження.

- Ви вже визначилися з датою весілля? – поцікавилась мати Кості.

- Так, ствердно кивнув Костя – десятогого червня.

- Дуже добре! – зраділа Оля. – У мене вже будуть канікули.

- Так… - весело додав батько Кості. – На Паску чекайте сватів!

   Марія зніяковіло усміхнулася.

   На прощання Оксана Артемівна загорнула для Марії шматок торта.

- Ось, це тобі до кави. – сказала вона, передаючи пакунок Марії.

- Дякую… – знітилась Марія.

- Дякуємо, мамо. – цілуючи її, прощався Костя.

- Маю надію, що тепер ви часто будете до нас заходити. – строго глянувши на Костю, сказала мати.

   Костя весело кивнув головою.

   Оксана Артемівна підійшла до Марії й обійняла її на прощання.