3 Глава Січень 2000 рік

   Марія прокинулась від тихенького стуку у двері. Вона солодко потягнулась.

- Так, заходьте…

   У кімнату увійшов Костя з великим букетом рожевих троянд

- Привіт. - Він ніжно поцілував Марію. – Вітаю тебе з Днем народження!

   Марія здивовано дивилась на нього.

- Дякую… Але ж, ти мав приїхати в обід?.. – збентежилась вона, беручи квіти.

- Вийшло швидше, а ти, що не рада? – хитро усміхнувся він.

- Звичайно, що рада! – Марія кинулась йому на шию й міцно поцілувала.

- Це ще не все. – сказав Костя після довгого поцілунку і передав їй коробку, загорнуту у подарунковий папір.

   Марія швидко її розгорнула.

- Це мобільний телефон?! –здивувалась вона.

   Марія й не мріяла про такий дорогий подарунок. В універі лише дехто з викладачів та пару студентів мали такі телефони. Вони були зручними у користуванні, адже у будь-який час можна було зателефонувати.

- Я і собі такий купив. Тепер у будь-який час ми зможемо спілкуватися навіть коли я буду на роботі, а ти на парах.

   Вона обережно витягла з коробки маленький сірий телефончик фірми «Samsung».

- Давай, я вставлю сім-картку і запишу тобі свій номер. – сказав він.

- Добре, але спершу… - Марія міцно обійняла й поцілувала його. – Я тебе дуже-дуже кохаю…

   З самого ранку Марію засипали подарунками й привітаннями рідні. Їй подарували золотий кулон з перлиною та золотий ланцюжок, а Іващуки - золотий браслет.

   Близько обіду прийшла Катя з сім’єю. Пізніше з Бродів приїхали Таня з Сергієм, вони їздили до батьків на Різдво. Таня помітно округлилась й відразу знайшла спільну мову з Валентиною. У майбутніх матусь завжди є спільні теми для розмови.

   Коли усі зібралися за святковим столом, Костя офіційно попросив в Андрія руки Марії. Як всі формальності були виконані, то хлопець одягнув Марії на пальчик золотий перстень з великим сапфіром по середині. Гості щиро вітати закоханих побажаннями здоров’я та щастя...

  Андрій був шокований таким стрімким поворотом подій. Валентина з Ніною лише вдоволено переглянулись, вони відразу усе зрозуміли ще після Нового року, по щасливих та закоханих очах Марії.

   При першій-кращій можливості, Катя відвела Марію у її кімнату, щоб там потеревенити.

- Я дуже рада за тебе! – обіймаючи Марію, сказала вона. – Нарешті моя подруга покине лаву холостячок! – розсміялась Катя.

- Так… - усміхнулась Марія. – Мені навіть не віриться, що це все зі мною відбувається.

- На коли спланували весілля.

- Десь на середину червня. Якраз здам сесію.

- Будеш переводитись на заочну форму?

- Не заю, я ще про це не думала... - розгублено сказала Марія.

- А жити будеш у Кості? – розпитувала Катя.

- Так, у нього своя квартира… - усміхнулась вона. – Уявляєш, я навіть не знайома з його батьками. Все так швидко сталося, що я аж сама шокована…

- Та не переживай, я думаю Костя про тебе вже давно їм розповів. – сказала Катя, поклавши руку на плече Марії.

- Можливо… Та чи я їм сподобаюсь, вони люди заможні…

- Ну, ти також не прибідняйся. Ти в нас дівчина столична, хоч і в минулому. Батько твій також на крутій посаді,– хитро зиркнула на Марію Катя. – а зрештою, це все дурниці, важливо щоб у вас все було на вищому рівні.

   Марія кивнула головою.

   У кімнату заглянув Костя.

- Ось де ви! А, я тебе усюди шукаю. – звернувся він до Марії.

- Ми вже йдемо. – сказала вона.

   Дівчата встали і направилися до виходу. Катя вийшла першою, Марія хотіла вийти слідом за нею, але Костя затримав її. Він зачинив двері, взяв Марію за руку й повів до ліжка і посадив її собі на коліна.

- Що нащебеталися? – усміхаючись, запитав він.

- Звичайно.

- А, я за тобою вже засумував… - прошепотів він, цілуючи її.

- Я за тобою теж. - Вона міцно обійняла його й тихо запитала. – А твої батьки знають, що ми вирішили одружитися?

- Так, я їм розповів, коли їздив цього тижня до Львова. - Костя запильно глянув на Марію. – Ти, що боїшся моїх батьків?

- Ну-у, я з ними ще не знайома… Можливо, я їм не сподобаюсь… - сумно сказала Марія.

- Дурниці! – засміявся Костя. – Ти їм обов’язково сподобаєшся. Тим більше, я про тебе їм розповідав і вони з нетерпінням чекають зустрічі, а особливо моя сестра.

   Марія зрозуміла, що Костя не робить з цього проблеми, тому й сама заспокоїлась.

- Давай, коли приїдемо до Львова, то відразу підемо до них і ти з ними познайомишся.

- Домовились. – погодилась Марія. – Ходімо до гостей, а то нас, напевно усі зачекалися.

   Вони ще раз поцілувалися й, взявшись за руки, пішли у вітальню.