2 Глава Новий 2000 рік

   П’ятниця, 31 грудня, сьогодні наступить Новий 2000 рік…

   Марія нашвидкоруч зібрала речі й спакувала їх у дорожню сумку. Вона успішно здала сесію, попереду чекали два тижні канікул.

   У двері постукали. На порозі стояв Костя з щасливою усмішкою. Ще з порога він стиснув її у своїх обіймах й поцілував. Марії аж запаморочилась голова від його поцілунку, тому вона не відразу збагнула, що Костя її запитує.

- Вибач, що ти сказав?

  Він грайливо глянув на неї.

- Я запитав, чи ти вже зібралась в дорогу?

- Так, їдемо.

  Новий рік вони домовилися зустрічати у Тернополі з рідними Марії. В понеділок у вечері Костя мав повернутися до Львова, оскільки починався робочий тиждень.

  Починало вечоріти, небо вкривали сірі хмари. Дорога була слизькою, сніг засипав лобове вікно «Шкоди». Костя збавив швидкість.

- Ну і погодка сьогодні…

   Марія не чула ні його слів, ні музики, що звучала в салоні, її думки були далеко. Вона роздумувала над своїми снами, а точніше їх відсутністю. Колись їй завжди снилась мама, кругла лісова галявина, а тепер нічого, лише пусті білі сни… Марія спершу не звернула на це уваги, але сьогодні, напередодні Нового року, чомусь згадала про свої забуті сни. «Цікаво, чому мені взагалі нічого не сниться?.. Колись мучили кошмари, а тепер взагалі нічого… Просто з крайнощів в крайність…»

  Тернопіль потопав у вечірніх сутінках. Дерева, вкриті сріблястим снігом, виблискували від світла ліхтарів. Замерзле озеро вкривала пухка ковдра снігу. Люди поспішали по домівках, щоб приготуватись до Новорічного свята.

  На губах Марії з’явилася щаслива усмішка, коли вона помітила обриси рідного дому. Не встигла машина зупинитися біля воріт будинку, як на порозі появився Андрій і Марія вмить кинулась до нього.

- Привіт татку! – Марія обійняла батька.

- Привіт донечко. Андрій, традиційно поцілував її у чоло. – Як доїхали?

- Нормально.

- Йди до хати, а я відчиню Кості браму.

   Марія кинулась на кухню до Валентини, а Андрій направився до воріт, де на нього чекав Костя.

   Новий рік вирішили святкувати у Іващуків на дачі. Дмитро з Ніною ще з обіда поїхали туди. Валентина цілий день, за допомогою Юри та Андрія, готувала усілякі смачні страви. Хлопці швидко позаносили її кулінарні шедеври в машину.Тим часом, Марія перемовилась з Валею декількома словами.

- Як ви? – запитала Марія.

- Все добре. А в тебе, як справи? Бачу в особистому житті все гаразд.

- Так, наче все нормально… - зніяковіла Марія.

- То й добре… В житті кожної жінки головне, щоб на любовному фронті все склалося. – засміялася Валя.

   До кухні забіг Юра.

- Ми вже все поскладали, можемо їхати!

   Підїжджаючи до дачі, Марію сповнило радісне передчуття. Їй завжди тут спокійно та затишно. Це місце було для неї, наче шматочок раю на землі, наче ковток свіжого повітря в спекотне літо…Марія знала, що Костя тут ще ніколи не був і їй було цікаво, що він відчує, відвідавши це місце. Вона нахилилась до нього й ледь чутно прошепотіла:

- Нагадаєш мені щоб я тебе потім про дещо запитала…

   Костя здивовано глянув на неї та розпитувати не став, а лише кивнув.

    Марії цікаво було дізнатися, яке враження справить Костя на Діму, а особливо на Ніну. За ці роки, що Марія прожила в Тернополі, вона дуже здружилася з Ніною, яка стала для неї наче старша сестра, а нововиявлені обставини зблизили їх ще більше.

   Ніна, як завжди, чекала гостей на порозі будинку-замку. Марії пригадалась їх перша зустріч з Ніною. «Скільки минуло років і подій у житті…», подумала вона.

- Привіт мої любі! – кинулась усіх обіймати Ніна, вона підійшла до Марії. – Як я давно тебе бачила. – доброю усмішкою усміхнулась Ніна.

   Марія обійняла її й сказала:

- Знайомся, Ніно, це мій Костя…

   Марія помітила схвальний погляд Ніни і її настрій ще більше піднявся.

   У вітальні їх чекав бездоганно сервірований стіл. У кутку велика ялинка миготіла різнокольровими герляндами. У каміні, потріскуючи, горів вогонь, створюючи домашній затишок. По усьому дому витав святковий настрій.

   Ніна та Марія з великими зусиллями вмовили Валентину посидіти у вітальні з чоловіками, поки вони позаносять страви на стіл.

- Ходімо, допоможеш мені з останніми приготуваннями. – змовницьки глянула на Марію Ніна.

   Ніна насипала традиційний новорічний салат «Олів’є» у салатниці, а Марія прикрашала його тертим голандським сиром. За цією роботою Ніна й почала розмову.