V Розділ 1 Глава Грудень 1999 рік

   Білі лапаті сніжинки спадали на землю й наче пуховою ковдрою вкривали все навкруги. По вузеньких вуличках старого Львова, подзенькуючи їздили трамваї. Люди поспішали по домівках після закінчення робочого дня.

  Вітрини магазинів, прикрашені ялинковими іграшками, кольоровими герляндами та паперовими сніжинками, сповіщали про швидке наближення Нового року та Різдва. В центрі міста, біля оперного театру різнокольоровими вогнями виблискувала новорічна ялинка. В морозяному повітрі витав святковий настрій. Особливо це відчувалося сьогодні, напередодні дня св. Миколая. Усі чекали подарунків…

  Марія поспішала до гуртожитку. Вона купила усім своїм рідним подарунки. Кості вона купила чорнильну ручку з позолоченим пером в оксамитовому футлярі.

  Марія швиденько вибігла на свій поверх й увійшла до кімнати. Юля сиділа над політологією, з якої мала завтра семінар.

- Привіт, ще вчишся? – поцікавилась Марія.

  Юля лише приречено кивнула головою. Марія усміхнулась, згадавши себе на першому курсі.

- Я така голодна, будеш їсти зі мною? – запитала Марія.

- Добре, а то з тою політологією можна зглузду з’їхати.

  Марія взялакастрюлю з пловом й пішла на кухню розігрівати, а коли повернулась, то на неї вже чекав Костя. Вона була здивована, адже у нього було багато роботи перед святами і сьогодні він мав до пізна працювати. Коли Марія увійшла до кімнати, Костя вмить опинився біля неї, забрав у неї кастрюлю, поставив на стіл і ніжно поцілував.

- Привіт, моє сонечко… – прошепотів він.

- Привіт, але ж ти мав сьогодні працювати? – розгублено запитала Марія.

- Так, але плани змінилися. - У його очах заблищали бісики.

- Зрозуміло, тоді швиденько мий руки і будеш з нами вечеряти.

  Костя вагався, він глянув на Юлю, що розкладала тарілки. Помітивши погляд Кості, Юля все зрозуміла, вона взяла чайник:

- Піду на кухню й поставлю чайник. – виходячи з кімнати, сказала вона.

- Кмітлива у тебе сусідка. – усміхнувся Костя. Він сів на ліжко й посадив Марію собі на коліна. – Маріє, я ж не просто у гості прийшов, я прийшов, щоб тебе забрати.

- Ну і цікаво куди? – поцікавилась Марія, розгладжуючи його розкуйовджене волосся.

- До себе… – Костя прошепотів їй на вухо. – Сьогодні така чудова ніч, усі будуть отримувати подарунки від святого Миколая. Може він і до тебе прийде, якщо будеш чемна?

- А, я тут живу – вона грайливо усміхнулась, - і Миколай принесе сюди подарунок.

  Костя посерйознішав.

- Ну серйозно, ходімо до мене.

  Марія глянула йому у вічі.

- Костю, у мене завтра пари, а у тебе робота. І взагалі, як я у тебе залишусь на ніч? Як ти собі це уявляєш? Що Юля подумає?..

- А, що тут такого, ти вже у мене ночувала і не маленька, щоб у когось дозволу питати. А Юля й так усе розуміє. - Костя глянув на Марію благальним поглядом. – Ну будь-ласка, поїхали.

  Марія чудово розуміла про можливі наслідки його пропозиції і знала чого він добивається. Вона вирішила ще раз перевірити його почуття. Марія ніжно поцілувала його й сказала:

- Добре, я лише дещо візьму.

  Костя розплився у задаволеній усмішці. Марія взяла усі необхідні речі, не забувши прихопити подарунок.

   Біля гуртожитку їх чекала «Шкода». Сніг іскрився від тмяного світла ліхтарів, дерева наче спали під пуховою ковдрою… Місто помалу засинало напередодні святкової ночі…

   Марія сиділа біля Кості, у машині було тепло, звучала спокійна мелодія. Вони мовчали, заглиблені у свої роздуми, не відчуваючи незручності від мовчання...

  Марія відчувала, що ще не готова зробити наступний крок у їхніх стосунках. Вона розуміла, що чоловіча природа інша за жіночу, але якщо Костя її дійсно кохає, то потерпить стільки часу, скільки їй потрібно.

   Авто зупинилося біля будинку. Костя допоміг Марії вийти з машини й невипускаючи її руки повів до своєї квартири.

   У квартирі було темно, лише тмяне світло проливалося з вітальні. Костя допоміг Марії зняти пальто. Вона здивувалася, що він не вмикає світла. Хлопець взяв її за руку й таємничо сказав:

- Заплющ очі.

- Та тут і так суцільна темрява. – розсміялась Марія.

  Костя притягнув її ближч до себе й ледь торкаючись губами до її вуха прошепотів.

- Ну, будь-ласка.

- Добре… – прошепотіла вона й заплющила очі.

   Він, підтримуючи її за талію, повів до вітальні. Марія відчула п’янкий аромат, який наповнював кімнату.

- Зачекай тут, але очі не розплющуй. – прошепотів він.