3 Глава Листопад 1999 рік

   Марія у магазині дитячих товарів розраховувалась за товар. Вона саме купила подарунок для Ромчика, синю у білу полоску кофту, джинси, голубу шапочку та машинку.

   На вулиці моросив дрібний дощ… Марія накинула на голову капюшон й неквапливо йшла до гуртожитку. Вона любила осінь у всіх її проявах і не носила парасолі, навіть якщо прогнозували дощі. Біля гуртожитку на неї чекав Костя. Його обличчя осяяла посмішка, коли він її помітив. Хлопець підбіг до Марії й поцілував.

- Привіт!

- Привіт, чому ж до гуртожитку не зайшов, а стоїш тут і мокнеш?

- На тебе чекав. - Костя відчинив перед Марією двері, пропускаючи вперед. Вони піднялися на четвертий поверх до Марієної кімнати.

- Що, купила подарунок?

- Так. То як, ти зможеш завтра зі мною поїхати в Тернопіль? – запитала Марія.

- Звичайно. – задоволено посміхнувся Костя.

   Марії було трішки моторошно, адже це буде перша зустріч Кості з її рідними. Після його приїзду з Харкова вона дала йому позитивну відповідь. Вони вирішили не поспішати, краще взнати одне одного й офіційно почали зустрічатися. Це більше потрібно було для Марії, оскільки Костя для себе вже все давно вирішив.

    Марія сповістила батька, що на ці вихідні приїде не сама.

  Вечірні сутінки спустилися на Тернопільський залізничний вокзал… Костя допоміг Марії вийти з електрички. Біля виходу з вокзалу на них чекав Андрій. Марія посміхнулась, підходячи до нього.

- Привіт, тату.

- Привіт! – Андрій традиційно поцілував доньку у чоло.

- Знайомся, тату, це Костя. - зніяковіло мовила Марія. – Костю, це мій тато, Андрій Сергійович.

- Дуже приємно.– подав руку Андрій.

- І мені. – відказав Костя, міцно потиснувши руку батькові Марії.

- Ну, ходімо до машини. – запросив Андрій.

   Усю дорогу додому Марії було якось не спокійно. Вона переживала через реакцію Валентини, адже вона мати Віті. Приїхавши додому, Марія трішки заспокоїлась, коли побачила Валю на порозі їхнього будинку. А коли вона помітила її добру посмішку, всі побоювання дівчини вмить зникли.

   Вечеря пройшла в домашній, затишній атмосфері. Марія залишила Костю з батьком, який знайшов з ним спільну мову й пішла допомогти Валі на кухні. Вона взялася за миття посуду. Марія здогадалася, що Валентина хоче поговорити з нею віч-на-віч.

- Щось я втомилася сьогодні… - сказала Валя, сідаючи в крісло.

- Може підіть полежіть… – схвильовано сказала Марія. – У вашому стані не можна перевтомлюватись.

- Та я посиджу й втома мине. – Валя стишила голос. – Власне, я хотіла з тобою поговорити… Про Костянтина…

   Марія опустила голову й заглибилась у своє заняття, наче це сама важлива робота у світі. Вона розуміла, що Валі важко говорити про її хлопця, адже на його місці мав бути її син. Повисла мовчанка.

- Маріє, я хочу щоб ти мене правильно зрозуміла… - почала Валентина. – Я дуже рада, що в тебе все склалося в особистому житті. Звичайно, я б хотіла щоб на місці Кості був Вітя, але не судилося… - Вона підійшла до Марії й взяла її за мокру руку. – Маріє, я бачу, що тебе щось мучить… Якщо ти переживаєш щодо мене, то я вважаю, що Костянтин гідна кандидатура.

   Марія почервоніла, але їй стало дуже легко на душі. Вона обійняла жінку й прошепотіла:

- Дякую… Але, я ще не думала про заміжжя...

- А тебе ніхто й не підганяє, – усміхнулась Валя. – але якщо надумаєшся…

- Я все зрозуміла, вашу підтримку я вже маю… - усміхнулась Марія.

   В суботу пообіді Костя з Марією пішли на День народження Ромчика. Гостей було не багато, лише хрещені батьки та самі рідні. Під час застілля, Марія побачила, що Костя комфортно почувається у незнайомому колективі, він жартував та підтримував розмови. Вона помітила, що її хлопець сподобався Каті й переконалась у цьому, коли помагала подрузі на кухні. Марія наливала каву у чашки, Катя підійшла до неї з підносом й сказала:

- Маріє, якщо в тебе є ще якісь сумніви щодо Кості, то навіть і не думай. Швидко виходь за нього, а то ще вкрадуть… – хитро засміялася вона. – Класний пацан. Красивий, розумний, інтелігентний і в тебе по вуха закоханий.

- По-перше, я вже не роздумую, ми вже зустрічаємось. – сказала спокійно Марія. – По-друге, одружитися ми ще вспіємо.

- І, що у вас все серйозно? – підморгнула до неї Катя. – Між вами вже щось було?

- Звичайно, що ні! – обурилась Марія.

- Та чого ти галасуєш, – заспокоїла Катя, - я ж лише запитала… Тим більше, тобі вже скоро двадцять, а не п'ятнадцять років. Ви вже давно повнолітні й дорослі, тому нічого тут непристойного не має.

   Марія відчула себе школяркою, що ніяковіє на уроці біології під-час вивчення розділу про статеве дозрівання.