2 Глава Вересень 1999 рік

   Костя ще тиждень мав бути у відрядженні, тому Марія вирішила на цих вихідних поїхати в Тернопіль. Вона хотіла зробити сюрприз, тому нікого не попередила про свій приїзд. Після одруження батька, Марія, сама того не бажаючи, почала віддалятися від своїх рідних. Причин цьому було багато… Але основною причиною було те, що Марія в одну мить зрозуміла, що тато, Валя і Юра, це одна сім’я, а вона якось відійшла на другий план та вона не ображалась за це на своїх рідних. Дівчина розуміла, що на відстані стосунки трішки холонуть. Марія й сама стала рідше приїжджати додому… На душі у неї була якась пустка. Вона розуміла, що так, як було колись, вже не буде, тому їй потрібно думати про своє майбутнє і власну сім’ю...

   Марія їхала в електричці й дивилася крізь вікно на пропливаючі міста і села, пожовтілі дерева та кущі. Був погожий день, по блакитному небу де не де пропливали білі хмаринки, схожі на шматочки солодкої вати. На душі було спокійно та затишно… Осінь, була її улюбленою порою року… Вона навіювала на неї меланхолію, налаштовувала на роздуми, дарувала умиротворення…

   Спостерігаючи за мінливим пейзажем за вікном електрички, думками вона була далеко, знову згадавши розмову з Костею. Марія хотіла розібратися у своїх почуттях. Хотіла зрозуміти наскільки вони сильні. Чи це справді кохання, чи закоханість… Це й було основною причиною поїздки додому. Їй було необхідно змінити звичну обстановку, все зважити й осмислити, щоб потім ні про що не жалкувати…

   На вокзалі було людно, усі кудись метушились… Марія взяла свою невеличку дорожню сумку та вийшла на перон. Вона сумно усміхнулася, сьогодні її ніхто не зустрічав. Марія перейшла через дорогу й чекала на потрібну маршрутку, коли почула знайомий голос. Вона почала розглядатись по сторонах у пошуках Каті. Подруга стояла неподалік з Ромчиком, який сидів у візочку. Марія миттю кинулась до них.

- Привіт! – вигукнула Марія й обійняла Катю та похресника.

- Привіт! – зраділа Катя, впізнавши подругу. – Боже мій! Скільки ж часу ми не бачились? Я так скучила!

- Я також за вами скучила! - підтвердила Марія. – Розповідай, як ви тут?

- Та що ми, у нас все без змін. А, ти як?

- Все нормально… - розгублено сказала Марія.

- А по голосі й не скажеш. – підмітила Катя. – Давай, краще підемо кудись, кави поп’ємо і поговоримо.

- Власне, я щойно приїхала, ще вдома не була… - Марія подумала, що іншої нагоди не буде і додала. – А знаєш, давай все ж таки підемо кудись. Мої і так не знають, що я приїхала.

   Вони сиділи під парасолькою невеличкого кафе поблизу Головної пошти й пили гарячий шоколад. Ромчик заснув, тому подруги змогли спокійно поговорити.

  Марія розмовляла з Катею і лише тепер зрозуміла, як їй бракувало їхніх задушевних розмов. Не зважаючи на час, відстань та сімейний стан, вони все одно залишалися найкращими подругами і розуміли одне одного, як ніхто… Марія й непомітила, як розповіла про Костю і свої побоювання та преживання стосовно власного майбутнього. Катя, не зважаючи на свою непосидючість та нестримний темперамент, все уважно вислухала і з розумінням поставилась до Марієних переживань.

- Все зрозуміло. – констанувала Катя, ласуючи ванільним морозивом. – Ти просто забагато роздумуєш… Хочеш передбачити усе наперед, стовідсотково впевнитись у завтрашньому дні... Переконатися, що у тебе все складеться з цим Костею… - Катя відставила в сторону порожню креманку і серйозно сказала. – Знаєш, так не буває, дорогенька! Думаєш, я не переживала, коли залетіла у шістнадцять років? Ми з Богданом двоє лише після школи, без освіти, без роботи і з маленькою дитиною на руках! Думаєш, легко тоді було?! Та ніхто не здогадувався, як було мені?.. Я сміялася й говорила, що у нас просто усе чудово, але ніхто не знає, як було насправді… - Катя закрила очі, вдихнула повітря й спокійно продовжила. – Та мова зараз не про мене, а про тебе, тому зараз не роздумуючи скажи мені, ти його кохаєш?

   Марія була шокована, вона навіть не підозрювала, що її легковажна подруга, стала такою розумною та серйозною жінкою. Марія задумалась над її запитанням, вона й сама хотіла б знати остаточну відповідь.

- Не знаю… - чесно зізналася вона.

- Уяви, що Костя назавжди кудись поїхав. Ти будеш сумувати?

- Звичайно. – сказала Марія. – Та це не доказує, що це кохання, можливо це міцна дружба…

- Між вами щось було? – запитала Катя.

- Я з ним не спала, якщо ти про це…

- Але ви цілувалися?

- Так, але з Віктором це було зовсім по-іншому, – сказала Марія. – З першого поцілунку я знала, що кохаю його, а тут…

- Маріє, - перебила її Катя, - ти вже не школярка! Тоді все дійсно було по-іншому… Ми були ще такими юними, перші дорослі почуття і таке інше… З Вітею у вас все відразу склалося, але, що поробиш… - Вона серйозно гянула на подругу. – Я тобі ось, що пораджу: відпусти минуле, не роздумуй про майбутнє, а живи теперішнім.

   Запала мавчанка. Кожен задумався про своє… Катя згадала перші серйозні образи й сварки з Богданом. Зрештою, тепер у них усе наладилось і вана не нарікала на свою долю.