III Розділ 1 Глава Літо 1999 рік

   Вона зручно вмостилась на задньому сидінні батькового Опеля і дивилася через вікно на бездонне синє небо та зелені дерева. Марія думала про нього…

   Після тієї ночі Костя з самого ранку провів Марію на залізничний вокзал і вона поїхала в Тернопіль. На відстані дівчина змогла все добре обміркувати, висповідатись на могилі Віктора і з чистим сумлінням вирішила розпочати нове життя…

   Костя почав приходити до неї у гуртожиток кожен день. Таня з Сергієм дуже раділи з цього приводу і вважали їх чудовою парою. Проте, стосунки між ними не виходили за рамки дружби. Костя по справжньому закохався у Марію і надіявся, що колись і вона відповість йому взаємністю. Він розумів, що для цього потрібен час, тому терпляче чекав.

   Коли сесія була здана і вони стали на курс старшими їх розлучили літні канікули. Костя хотів приїхати до Марії у гості, але вона не дозволила. Вони мали зустрітися у серпні на весіллі Тані та Сергія.

   Марію вивела з роздумів Валентина, що сиділа на передньому сидінні, вона обернулася до дівчини:

- Маріє, про що так задумалась? – усміхаючись, запитала вона.

- Та так, маю їхати на весілля до подруги Тані…

- І ти нам нічого про це не розказала? – обурився Андрій.

- Та все не було нагоди…

- А, коли весілля? – поцікавився Юра.

- П’ятнадцятого серпня, – відповіла Марія.

- А, де воно буде відбуватися? – запитала Валентина

- У Львові – пояснила Марія. – Сергій, наречений зі Львова.

- Раз така справа, тобі потрібно купити гарну сукню, – сказала Валя.

- Допоможете мені вибрати? – запитала у неї Марія.

- Звичайно! - Зраділа Валентина.

- От і приїхали! – сказав Андрій.

   Марія з захопленням дивилась на будинок, вона вже й забула яка гарна дача в Івашківих. Сумні спогади огорнули її, коли дівчина згадала, що востаннє тут була з Віктором.

   На порозі будинку їх чекала Ніна. За ці роки жінка майже не змінилася хіба, що з’явилось пару зморщок біля очей.

- Привіт, мої любі! – Ніна цілуючи, підійшла до кожного.

- Я так за тобою сумувала… – промовила вона, підійшовши до Марії.

- Я теж… - вони міцно обійнялися.

- А, де Діма? – поцікавився Андрій.

- У будинку. Заходьте швиденько. – сказала Ніна і жестом запросила усіх до середини.

   Після смачного обіду, кожен зайнявся своїм. Андрій з Дмитром пішли на веранду розмовляти про політику та роботу. Юра дивився телевізор у вітальні. Ніна та Валентина на кухні мили посуд та нишком розмовляли про свої жіночі секрети. Марія пішла на другий поверх у бібліотеку. Дівчина пригадала, як тут вона познайомилась з Віктором. Скільки часу вони проводили тут вечорами, шукаючи собі книги для читання. Марія пригадала, як вони гуляли біля озера, мріяли, складали плани на майбутнє… Як їм було добре разом… Це було кохання з першого погляду, таке чисте, ніжне, неземне…

   Марія зробила глибокий подих і сіла у м’яке крісло. Суперечливі емоції розривали її… З однієї сторони спомин про Віктора, їхнє чисте та світле почуття, а з другої - згадка про Костю, про те, що є і може бути між ними… Серце Марії розривалося на частини, вона ніколи себе не жаліла, але сьогодні дала волю почуттям… Дівчина сиділа і плакала… Плакала за Віктором та їхніми мріями, яким ніколи не судилось збутись… Плакала за мамою, яку вона так сильно любила і так швидко втратила… Плакала і дякувала Богу, що у її батька та брата появилась Валентина, яка замінила їм дружину та маму... Марія дякувала Богу, за те, що доля звела її з Костею, вона була рада мати такого друга, не залежно від того, як складеться майбутнє кожного з них…

   Коли сліз вже не залишилось, Марія заснула. Їй наснилось, що вона стоїть в центрі ідеально круглої галявини. Яскраве сонце виблискує у кронах дерев, чисте повітря наповнює легені. Марія побачила, як на галявину вийшли мама та Вітя, одягнені у білі одежі та охоплені яскравим сяйвом. Вони усміхаючись наблизились до неї.

- Будь щаслива, моя донечко… - промовила мати.

- Будь щаслива… - наче відлуння, почувся голос Віктора.

   Їхні силуети віддалилися та розтанули, залишивши після себе шлейф сяйва.

  Марія прокинулась… Дівчина не могла зрозуміти скільки часу вона проспала. Сон це був, чи реальність?.. Марія усміхнулась, пригадавши слова, сказані мамою та Віктором уві сні - вони дали їй своє благословення на щасливе життя…Її тіло пронизувало тремтіння. В Марії було таке відчуття, ніби вона щойно повернулась з того чудового місця, з тієї таємничої галявини, оповитої неземним світлом... У вухах ще стояло відлуння промовлених мамою та Віктором слів «…будь щаслива!...будь щаслива!...» Вона знову відчула затишок та спокій, які завжди відчувала у цьому будинку. А ще нестримне бажання потрапити туди – на галявину, де «зустріла» найдорощих своїх людей, які внесли мир та спокій в її вимучену душу…