5 Глава Травень 1999 рік

   Марія збирала свої речі, готуючись їхати додому. Катя правильно спрогнозувала, кажучи, що вона приїде до Тернополя на Паску. Так і було, цієї неділі – Великдень.

   Таня поїхала додому в місто Броди. У неї тепер приємні клопоти, вони з Сергієм вирішили одружитися, а на Паску мають приїхати свати. Марія щиро раділа за неї, адже за цей час вони дуже подружилися. Таня попросила Марію бути дружкою на весіллі, яке планувалося на серпень. Дівчина погодилась, адже ще ніколи не була на західно-українському весіллі.

   Марія роздумувала про Костю, його так і не вдалось позбутись. Хлопець постійно шукав зустрічей, говорив компліменти, жартував, дарував подарунки… Марія вирішила просто не звертати на нього увагу. І це, здається, подіяло, вже тиждень «Казанова» не попадався їй на очі. Вона залишалась задоволеною таким поворотом подій, але, десь дуже далеко у глибині душі, почала сумувати за ним. А тут ще Іра, сусідка по парті, з якою Марія подружилась, постійно переконує у тому, що Костя чудовий хлопець, просто ідеальна партія для неї. Марія згадала їхню останню розмову.

- Що, ти постійно усіх відштовхуєш? – говорила Іра і кивнула в сторону одногрупників. – За тобою усі наші хлопці пропадають. Але тут і так все зрозуміло, вони ще діти…

- Іро, та відчепись. – обурилась Марія.

- Ну, що відчепись, Костя класний пацан, а ти викаблучуєшся. – наполягала на своєму Іра.

- То бери його собі!

- Та він на мене і не подивиться… - гірко усміхнулася Іра. – Ти би бачила, за ним усі дівчата озираються, коли він йде…

- Справжній Ален Делон… Тримайте мене семеро… - зіронізувала Марія. – А я не хочу постійно переживати, щоб часом якась дівка не обкрутила його!

- Ти його ревнуєш!? – здогадалась Іра.

- Ні! Мені взагалі байдуже!

- Ти його точно ревнуєш. – наполягала на своєму Іра.

- Думай, що хочеш. – знервовано сказала Марія.

- Та зрозумій, ти йому дійсно не байдужа. – переконувала Іра. – Усі це помічають, окрім тебе.

   У двері постукали. Марія аж підскочила на місці від несподіванки. Вона відчинила двері. На порозі стояв Костя з великим букетом білого бузку.

- Привіт, це тобі! – весело сказав він.

- Дякую… - розгублено промовила дівчина.

   Тепер, коли він прийшов, то Марія зрозуміла, як вона за ним насправді сумувала… Адже вже дуже звикла до його постійних упадань, веселощів та жартів… Вона до нього дуже звикла… Марія усвідомлювала, що це не те почуття, що вона відчувала до Віті. З Віктором у них було кохання з першого погляду… «А, що це? Просто звичка, вірус…» - подумала Марія.

- Сумувала? – посміхаючись своєю «голівудською усмішкою», запитав Костя.

- Заходь… – тихо сказала Марія, проігнорувавши запитання.

- Ти, що захворіла? – стурбовано запитав хлопець.

- Ні, а чому ти так вирішив? – Марія поставила квіти у вазу.

- Просто, ти завжди така войовнича. Я тобі слово, а ти мені десять. А сьогодні якась спокійна…

- Настрій такий… - Марія включила електрочайник. – А, ти чому прийшов?

- На тебе подивитись. – усміхаючись сказав Костя. – Сумував…

- А-а, зрозуміло… - протягнула Марія.

   Костя підозріло поглянув на неї.

- З тобою точно щось не так... Ти якось змінилася за цей тиждень.

- А, до речі, де, ти був? – змінила тему Марія.

- Їздив у Київ по справах.

   Почувши про рідне місто, Марію заполонили емоції… Дівчина згадала про маму, яку вже ніколи не повернеш. Їй пригадалось щасливе дитинство, яке вона там провела. Марія згадала друзів, яких там залишила. «Усе би було зовсім по іншому, якби мама була жива і ми би не переїхали…» - подумала вона. На очі навернулись сльози.

   Костя помітив, як вона розхвилювалася, він підійшов до неї та обійняв.

- Що трапилось, я щось не те сказав?..

- Нічого… - Марія швидко витерла сльози і ледь усміхнулась. – Все добре…

   Костя трохи послабив свої обійми, але Марію не відпустив.

- Чому, ти постійно замикаєшся у собі? - його голос був ніжним та спокійним. – Ти мені дуже подобаєшся… Я тебе не скривджу. Довірся мені…

   Костя посадив Марію на ліжко і обійняв за плечі.

- Що таке трапилось у твоєму житті, що ти відгородилась від усіх?.. Ти все сприймаєш вштики. Всіх тримаєш на відстані, не підпускаєш до себе… І навіть коли смієшся, очі завжди залишаються сумними… Розкажи мені, що з тобою трапилось? - Костя пильо подивився їй у вічі.