4 Глава Весна 1999 рік

   Марія сиділа на гуртожитському ліжку і готувалася до семінару з цивільного права. Закони, кодекси та підручники були розкладені по всьому ліжку.

- Привіт трудоголікам! - До кімнати зайшов Сергій. – А де Таня?

- Привіт, заходь. – відповіла Марія. – Вона зараз прийде.

- Які плани на сьогоднішній вечір?

- Ну-у, як бачиш навчання, навчання і ще раз навчання…

- Перестань, – скривився Сергій і показав рукою на вікно. – Яке навчання, коли така погода!

   Марія поглядом прослідкувала за його рукою. Яскраве сонце, чисте голубе небо, зелені крони дерев… Вікно було прочинене, теплий весняний вітерець так і манив на вулицю.

- От і кажу, що погода просто супер! – сказав Сергій, прослідкувавши за поглядом Марії – Ходімо з нами.

   У кімнату увійшла Таня

- Куди ходімо? – поцікавилась вона у Сергія.

   Він підійшов до неї і в знак привітання залишив на її губах легкий поцілунок.

- От хочу твою подругу витягти з нами погуляти ввечері, але вона ніяк не погоджується.

- Чудова ідея! Ходімо… – благально промовила Таня.

- Ну, не знаю… Не хочу вам заважати… - вагалася Марія.

   Сергій з Танею хитро перезирнулися.

- Нічого подібного, ти йдеш з нами і крапка! – беззаперечно сказала сусідка.

- До вечора. – попрощався Сергій.

- Я тебе проведу… - вийшла за ним з кімнати Таня.

   Сутеніло… По вуличках замиготіли перші ліхтарі, люди повертались з роботи додому. Закохані пари обіймалися на лавочках у парку. Дерева тріпотіли молодими зеленими листочками. Усюди витав п’янкий весняний аромат.

- Ходімо, Маріє… Нас вже, напевно, зачекалися… - скиглила Таня.

Марія підфарбувала губи, взяла сумочку і тут до неї дійшла суть сказаних слів.

- Стоп! Що, ти маєш на увазі, кажучи «зачекалися»? – останнє слово Марія особливо підкреслила.

   Таня прикусила нижню губу, вона завжди так робила, коли щось не те казала.

- А-а, я хіба тобі не сказала? - виправдовувалась Таня. – З нами ще піде друг Сергія… Я, напевно, забула…

- Щось я раніше не помічала в тебе нападів забудькуватості... – підозріло сказала Марія, витягаючи ключі з сумочки.

- Що поробиш – весна… - винувато усміхнулась Таня.

   Вони вийшли на вулицю, подув вітерець і Марія пожалкувала, що не одягла щось тепліше. На ній були світло-блакитні джинси та бірюзова мережана кофтинка. До дівчат підійшов Сергій з своїм другом. Це був високий блондин із голубими очима. Марія з першого погляду перевела його у групу «бабіїв - ловеласів».

- Привіт, дівчата! – привітався Сергій. - Це мій друг Костя. - показав він поглядом на друга і додав – А, це Марія, Таніна сусідка по кімнаті. – пояснив він другу.

   Костя подарував Марії свою «голівудську усмішку».

- Мені дуже приємно… - солодким голосом промовив він.

- Аналогічно. – сухо промовила Марія і подумала «стовідсотковий Казанова».

- Куди підемо? – поцікавилась Таня.

- Може в кіно? – запропонував Костя і багатозначно поглянув на Марію.

- Давайте краще прогуляємось. – сказала Марія, не зважаючи на погляди Кості. – Погода чудова.

- Ходімо! – погодився Сергій.

   Цілий вечір Костя упадав за Марією. Веселив її, розказував цікаві історії з власного життя. А коли випадково доторкнувся до її руки і відчув, що вона холодна, мов лід, то відразу накинув на неї свою куртку. Марію нагнітала така увага, тому свою думку щодо Кості, вона не змінила. Про себе, Марія охрестила його Казановою.

- Ми ще йдемо в кіно. Ви з нами? – запитала Таня.

   Марії починали вже набридати залицяння Кості, тому вона відмовилась.

- Ходімо, сьогодні показуватимуть класний фільм! – наполягав Костя.

- Ні, я не хочу. – заперечливо хитнула головою Марія.

- Тоді, я тебе проведу. – все ніяк не заспокоювався Костя.

- Дякую, але не потрібно йти заради мене на такі жертви. – цинічно сказала Марія.

   Костя впритул підійшов до Марії і прошепотів.

- А мені приємно…

  Марія зміряла його крижаним поглядом, але Костя навіть не звернув на це уваги. Він чемно попрямував за нею. Біля гуртожитку Костя запитав.

- Може запросиш на каву?