II Розділ 1 Глава Грудень 1998 року – Січень 1999 року

    Закінчився перший семестр, Марія їхала в електричці в Тернопіль. Під час навчання вона рідко їздила додому, тому дуже сумувала за рідними. У неї було десять днів канікул, а оскільки деякі екзамени їй автоматично зарахували, то додалось ще три дні.

    Наближався Новий 1999 рік, але Марія зовсім не мала святкового настою. Її б воля, то вона взагалі не святкувала б ні Новий рік, ні будь-які інші свята… Але тато, а особливо Юрчик, так чекають свята і заради них Марія готова на все.

   Двері електрички відчинилися і Марія вийшла на перон. Вона поглядом шукала тата, він завжди зустрічав її, коли вона приїжджала додому та відпроваджував, коли їхала на навчання.

- Привіт, сестричко! – підбіг до неї Юра і міцно обійняв.

- Привіт, а де тато?

- Зараз прийде. А у нас така новина! – підстрибуючи сказав Юра.

- Цікаво яка?

- Не скажу, тато тобі все сам розповість.

   Марії було дуже цікаво, але сперечатися з Юрою - це марна справа.

- Як справи у школі? – поцікавилась Марія.

- Усе добре.

- Справді? – підозріло глянула Марія.

- Так.

    Марія ще здалека побачила батька. За ці роки він посоліднішав і трішки набрав у вазі. Лише тепер Марія побачила, що вираз його обличчя змінився, став заспокоєним, бадьорим, а очі світились від щастя та кохання…Марія усміхнулась: «Добре, що хоч йому пощастило».

- Привіт, тату!

- Привіт, сонечко! – Андрій поцілував доньку, як завжди, у чоло. – Як сесія?

- На відмінно.

- Молодець! – усміхнувся Андрій і суворіше поглянув на сина, – Бери приклад з сестри.

   Вони їхали додому по засніженому Тернополі. Цього літа Андрій продав своє старе «Ауді» та купив нового «Опеля».

- Як там Валя? – поцікавилась Марія, вона ще більше полюбила Валентину – жінку, котра зробила щасливим її тата.

- Власне… Вона зараз у нас… - Андрій не знав з чого розпочати серйозну розмову, яку планував цілий день.

   Повисла незручна мовчанка… Марія побачила невпевненість батька і здогадалась про причину. Вона була вже дорослою і добре розумілася на людях, а свого батька взагалі бачила наскрізь.

- Ну і коли весілля? –засміялась Марія.

- А, як ти здогадалась? – засоромився Андрій, – Юра розказав?

- Я нічого не говорив. – виправдовувався хлопчик.

- Я сама здогадалася. - усміхнулась Марія, - Просто, я тебе дуже добре знаю.

   Валентина також вся сяяла, звичайно, втрата сина залишила свій відпечаток, але кохання творить з людьми чудеса. Закохані вирішили розписатися відразу після Різдва, щоб і Марія могла розділити з ними їхню радість.

***

   31 грудня, за п’ять годин наступить Новий рік… Марія з Валентиною готувались до приходу Ніни та Діми, щоб усім разом відсвяткувати свято.

   Марія готувала салат, а Валентина поставила в духовку запікати курку.

- Я тебе хотіла запитати… - обережно почала Валентина, - Ти дійсно не проти нашого одруження?

- Звичайно, що ні, – сказала Марія. – тато зовсім змінився, завдяки вам, повеселішав… Ходить такий щасливий.

- І я з ним щаслива… - сказала Валентина. – Я ще ніколи і нікого так не кохала…

- А, як же тато Віті? – не стрималась Марія.

- Це навіть шлюбом важко назвати… – сумно промовила жінка. – Скоріше «шлюбний контракт». Ми ніколи й не любили одне одного. Наші батьки товаришували і з самого дитинства нас переконували, що ми ідеальна пара… Але у реальному житті все виявилось зовсім по-іншому.

   Марія подумала про своє життя, вона також колись мріяла про щасливе майбутнє, а виявилось, що його не має...

- Я з вами згідна, - підтвердила Марія, – у житті не все складається, як того хочеш…

Валентина поглянула на дівчину, вона ще така молода, а вже стільки пережила.

- Ніхто не знає, як складеться доля кожного з нас. - Валя поклала руку на плече Марії. – Як то кажуть: шляхи Господні нам не відомі.

   У двері задзвонили.

- Мабуть, брат прийшов з Ніною.

   О півночі, коли усі вітали одне одного, пили шампанське і загадували бажання, Марія загадала, щоб її життя змінилося. Знову щоб усе змінилося… Щоб і її життя наповнилось щастям.