3 Глава Осінь 1998 рік

   Львів – це казкове місто, яке зачаровує своїми маленькими вуличками, старовинною архітектурою та смачною кавою по-львівськи. Марії сподобалось це європейське жваве місто, яке кардинально відрізнялося від спокійного та розміреного Тернополя.

   Вона поступила на юрфак Львівського університету імені І.Франка, престижного навчального закладу не тільки Львівської області, але й України.

   Щоб не думати про свою втрату, Марія поринула з головою у навчання, постійно сиділа у бібліотеці, вивчаючи різні кодекси, закони, постанови та інструкції. Жила вона, як і більшість студентів, у гуртожитку. Сусідка по кімнаті Таня була старшою за Марію і навчалася на четвертому курсі юрфаку. Характер у неї був спокійний та покладистий, тому дівчата відразу потоваришували. Марія ніколи не розповідала про минуле, а Таня ніколи ні про, що не розпитувала.

   Таня була невисокого зросту, трішки повненькою з сірими очима і темно русявим прямим волоссям, підстриженим під «каре». Вже рік вона зустрічалася з хлопцем з паралельної групи, Сергієм.

   Восьмого жовтня всі юристи відмічають День юриста, тому старшокурсники готували свято для усіх студентів–юристів універу.

- Ти, йдеш на День юриста? – поцікавилась Таня.

- Ні. – відповіла Марія.

- Чому? – здивувалася Таня. – Усі першокурсники мріють потрапити на свято, там буде цікаво.

- Я не люблю ходити на будь-які вечірки.– сказала Марія і втупилась у підручник з Теорії держави і права.

   Оскільки Марія була старшою за своїх одногрупників, то її обрали старостою групи. Викладачі та студенти вважали її серйозною та розумною дівчиною. Доля була суворою з нею, тому Марія мала погляди значно старшої та досвідченішої людини, а ніж вона була насправді. Це читалось в її погляді та манері спілкування.

   Марія дуже змінилась… Юна дівчинка стала високою, стрункою, красивою дівчиною з осиною талією, довгим світло-русим хвилястим волоссям і великими сумними синіми очима. Навіть, коли вона усміхалася, її очі залишались сумними.

   В групі Марія відразу стала авторитетом не тільки через те, що була старостою. Дівчину усі поважали та дослуховувались до її думки, вона завжди могла дати добру пораду і коли потрібно прикрити чи замовити слівце перед викладачами.

   Усі відразу помітили, що Марія більшість вільного часу проводить у гуртожитку або у бібліотеці, не ходить на дискотеки та вечірки. Одногрупниці всіляко намагалися розпитати Марію про її минуле та чому вона постійно така сумна, але марно, дівчина нікому не розкривала свої секрети. Зрештою усі звиклися з думкою, що окрім усіх її переваг, Марія є дуже потайною та обережною дівчиною.

   У святковий день всі юристи прийшли в університет нарядні та з гарним настроєм. Марія також заразилася святковою атмосферою і її настрій значно покращився.

- Привіт, Маріє! – привіталася Іра, сусідка по парті. – Йдеш з нами на святкування?

- Ні. – відповіла Марія.

- Як це ні! – обурилась Іра. – Уся група піде, а староста ні!

   В групі запала тиша, усі погляди запитально звернулися до Марії.

- Це не обов’язковий захід, - строго пояснила староста, - і моя присутність там також не є обов’язковою.

- Ну, що ти вигадуєш?! – вступила у розмову одногрупниця Ліда.

- Так, це цілковита маячня! – підтвердив Петя. – Як це староста не піде на таке велике свято!?

У групі почався сильний гамір, усі наполягали на тому, що Марія повинна обов’язково піти на святкування.

- Досить! – крикнула Марія і крижаним тоном сніжної королеви промовила. – Я піду на урочисту частину, а на дискотеку не залишусь. І це не обговорюється!

   Усі вмить притихли, але залишились задоволеними.

   На честь свята навчання скоротили до двох пар, щоб усі змогли підготуватись до святкування. Марія одяглася у строгу чорну сукню, трішки вище колін з вирізом на зуб, яка облягала її струнке тіло, пов’язала на шию білий шовковий шарф і взулася у чорні туфлі на тоненькій шпильці. Підфарбувала очі та губи та розчесала своє хвилясте волосся.

- Чудово виглядаєш. – похвалила її Таня, одягнена у шовкову червону блузку та чорну пряму спідницю. – Все-таки вирішила йти?

- Лише на урочисту частину. – відповіла Марія.

- То, що йдемо?

- А, що, ти не підеш з Сергієм? – поцікавилась Марія.

- Ми зустрінемось в універі. – Відповіла сусідка.

   Марії сподобалось свято, все проходило у веселій та радісній атмосфері. Дійство відбувалось у стінах актового залу університету. Кожній старості групи вручали грамоти у різних номінаціях. Номінантів запрошували на сцену під бурхливі оплески студентів та викладачів і вручали грамоту та  стрічку через плече з золотим написом номінації. Марію номінували за сумлінність та чарівність.