1 Глава Червень 1997 рік

      Сонце заховалось за хмари… Вітер все посилювався… Все свідчило про прихід грози…

     Марія мала чудовий настрій і навіть гроза не змогла б його зіпсувати. Сьогодні її випускний у школі…  Вона стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті. У двері постукали, почувся голос тата.

- Ти, вже переодягнулась? – запитав батько.

- Так, заходь.

- Яка ж ти красуня, справжня принцеса. – захоплено промовив Андрій.

- Дякую. – усміхнулась Марія.

- Аж не віриться, що ти вже випускниця. От би мама тебе побачила…

- Думаю вона все бачить, тату… – сумно промовила Марія, їй так не вистарчало мами.

- Ну все, - усміхнувся батько, - не будемо сьогодні сумувати. Вітя коли має прийти?

- Близько третьої години.

- Ну добре, піду погляну, як там Юра. – сказав, виходячи з кімнати, Андрій.

     Марія ще раз глянула на своє відображення у дзеркалі. Пишна світло-блакитна сукня вдало підкреслювала стрункий стан та пасувала до синіх очей. Мережана накидка була на тон темнішою за сукню. На шию Марія одягла перлове намисто, подарунок сусідки Віри з Києва на випускний. Золотисте волосся спадало локонами до талії, а по боках було підібрано та заколено приколками з перлинками. На ніжках красувалися білі туфельки.

   Марія взяла, обшиту білим бісером, сумочку поклала туди фотоапарат, підфарбувала губи рожевою помадою і вийшла з кімнати.

   У двері подзвонили, Марія здогадалась, що це прийшов Віктор. Перед нею стояв справжній красень у стального відтінку костюмі, білосніжній сорочці та сірій краватці.

- Привіт… - привіталась Марія, вони не могли надивитись одне на одного.

- Ти прекрасна… - зачаровано промовив Віктор і протягнув їй букет білих троянд.

- Дякую… – ніжно усміхнулась Марія. – Ти також красунчик.

   За весь випускний Віктор та Марія не пропускали жодного танцю. Випускники сиділи окремо від батьків та вчителів, але танцювали в одному залі.

   Марія з Віктором кружляли в повільному танці, коли помітили своїх батьків.

- Дивись, - прошепотів на вухо Марії Віктор, - твій тато запросив на танець мою маму.

- Я вже давно помітила, що вони подружились. – хитро посміхнулась Марія.

- Якщо чесно, то я б хотів, щоб у них щось вийшло.

- Я теж. – погодилась Марія і сумно додала. – Я знаю, що моєї мами татові ніхто ніколи не замінить… Але він ще молодий і я не хочу щоб він був самотнім.

- Цілком з тобою погоджуюся.

   Танцюючи, вони продовжили розмову.

- Шкода, що Катя не прийшла. – сумно сказала Марія.

- Так, але у її випадку це була б не найкраща ідея, – відповів Вітя.

- Можливо… – погодилась Марія. – І хоча усі її осуджують, вона все одно залишиться моєю найкращою подругою.

- Ти найдобріша в світі. – ніжно цілуючи її, сказав Віктор.

- Я просто вірна подруга.

- На якому вона місяці? – поцікавився він.

- На четвертому.

- Добре їм, - замріяно сказав Віктор, – вони через тиждень одружуються. Я б теж так хотів…

- Мати дитину чи одружитися? - грайливо запитала Марія.

- Звичайно спершу одружитися, а діти вже потім. – сказав Віктор і додав - Ходімо прогуляємось?

- Там мокро після дощу.

- Ну то й що, ходімо. – прохав він.

- Добре… - нехотячи погодилась Марія.

   Вони гуляли вечірнім Тернополем. Алея біля озера освічувалась ліхтарями. Вийшли на місток… Марія глянула вниз, темна вода ледь хлюпотіла.

- А пам’ятаєш, як я тебе тут вперше поцілував? – прошепотів Віктор, обіймаючи Марію.

- Звичайно пам’ятаю… - Марія глянула йому у вічі – Я тоді відразу зрозуміла, що ми створені одне для одного.

- Я теж тоді це зрозумів...

   Він взяв її обличчя у свої долоні і пристрасно поцілував.

- Я тебе дуже кохаю, – прошепотів він. – І не тільки…

- Я тебе теж кохаю, – усміхнулась вона, - але ти ж знаєш…

  Коли їхні дружні стосунки переросли у щось більше, то Марія дала чітко зрозуміти, що вона ще не готова до більш інтимних відносин.

- Вибач, більше не буду. – пробурмотів Віктор і весело додав – А давай не будемо чекати до четвертого курсу і одружимось на першому?